Мадуро обрав шлях узурпації влади і цією слабкістю уміло користається Росія
2017 рік має всі шанси ввійти в історію Венесуели як доленосний. Економічна і політична кризи взаємно посилюють одна одну. Із квітня вони супроводжуються масовими протестами проти режиму Соціалістичної партії. Жертвами цих подій уже стали понад 120 осіб. Попри непопулярність, президент країни Ніколас Мадуро не збирається поступатися владою. Він і його соратники, навпаки, взяли курс на ліквідацію фактичного двовладдя в Венесуелі, що виникло після перемоги опозиційних сил на виборах у Національну асамблею у грудні 2015 року. Мадуро обрав шлях узурпації влади. Однак така політика несе ризики сповзання країни до повномасштабної громадянської війни.
Мадуро переходить у контрнаступ
2016 рік у Венесуелі пройшов під знаком спроб коаліції опозиційних партій «Круглий стіл демократичної єдності», яка контролює 109 із 167 місць у парламенті країни, позбавити Ніколаса Мадуро влади. Однак цього не вдалося зробити, оскільки центральну виборчу комісію контролюють прихильники діючого президента. Як наслідок, парламентарії країни 8 січня 2017 року прийняли резолюцію про те, що Ніколас Мадуро «залишив свою посаду» і при цьому є відповідальним за «порушення конституційного і демократичного порядку, порушення прав людини, руйнування економічних і соціальних основ нації». Виходом із такої ситуації мали б стати нові вибори, на думку венесуельських законодавців. Зі свого боку, президент 11 січня 2017 року заявив, що Національна асамблея «саморозпустилася». Так у Венесуелі виникла ситуація, коли законодавча і виконавча гілка влади взаємно не визнають одна одну і вважають нелегітимними. Однак така ситуація двовладдя не могла тривати довго.
Фактично, команда Ніколаса Мадуро вирішила ліквідувати ситуацію двовладдя через перебирання повноважень Національної асамблеї іншими органами влади. 29 березня 2017 року Верховний суд Венесуели своєю резолюцією перебрав на себе повноваження парламенту, а також надав права Ніколасу Мадуро призупиняти проведення виборів, арештовувати депутатів і вивести Венесуелу з Організації американських держав (ОАД). Однак таке рішення викликало негативну реакцію і в Венесуелі, і за кордоном. 31 березня під час свого щорічного звіту генеральний прокурор Венесуели Луїза Ортега розкритикувала рішення Верховного суду щодо узурпації влади Національної асамблеї. Це змусило Мадуро скликати спеціальний комітет, який висловився за скасування частини рішень суду. 1 квітня Верховний суд відмовився від повноважень парламенту. При цьому за президентом країни було залишено можливість укладати контракти щодо продажу нафти (становить 95% експорту) без згоди Національної асамблеї.
Але такий крок не зміг повністю привести до деескалації ситуації – відповіддю населення країни стали широкомасштабні протести, які переросли у блокування вулиць і сутички з Національною гвардією і прибічниками Соціалістичної партії.
Латиноамериканський регіон розділився щодо того, як реагувати на події у Венесуелі. 6 квітня 2017 року президент Аргентини Маурісіо Макрі заявив про можливість позбавлення членства Венесуели в Південноамериканському спільному ринку (МЕРКОСУР), хоча дане інтеграційне об'єднання і не передбачає такої можливості. Таким кроком він погрожував, якщо не буде розроблено чіткий графік проведення виборів і звільнено політичних в’язнів. Так само 10 квітня генеральний секретар ОАД Луїс Альмагро і керівник МЗС Бразилії Алоізіу Нуньєс закликали Каракас провести вибори для врегулювання політичної кризи. Зі свого боку, в той же день під час саміту на Кубі країни-члени іншого об’єднання лівоцентричних країн регіону АЛБА підтримала Венесуелу. Окрім того, було засуджено інтервенціоністську і проімперіалістичну політику ОАД.
Зустрівши активний спротив, очільник Венесуели не відмовився від планів знищення Національної асамблеї та узурпації влади. 1 травня 2017 року президент Мадуро у зверненні до народу заявив про плани провести вибори до Конституційних зборів для внесення змін до основного закону. Цей орган, зокрема, отримав би можливість розпустити Національну асамблею. План щодо проведення виборів передбачав, що лише половину делегатів Конституційних зборів буде обрано громадянами під час голосування. Решту ж передбачалося обрати пов’язаними з державою організаціями (профсоюзи, студентські організації).
Опозиційні партії одразу заявили, що не братимуть участь у цих виборах. Спікер Національної асамблеї Джуліо Борхес провів у відповідь низку зустрічей, які мали б на меті посилити тиск на президента з метою вирішення політичної кризи. 6 травня 2017 року керівник венесуельського парламенту провів зустріч із радником президента США з питань нацбезпеки Гербертом Макмастером, а 11 травня, під час візиту до Ліми, закликав лідерів країн Латинської Америки натиснути на керівництво Венесуели. Зі свого боку, Бразилія, як неформальний лідер, назвала рішення Каракаса провести вибори до Конституційних зборів переворотом. 15 травня керівники МЗС країн ЄС закликали Венесуелу провести вибори і звільнити всіх політичних в’язнів. 18 травня США накладають санкції на керівника Верховного суду Венесуели і ще шістьох суддів.
Однак такі заяви і кроки міжнародних гравців не вплинули на Мадуро. Він не відмовився від задуманого плану.
1 червня президент Венесуели чітко підтвердив намір провести вибори до Конституційних зборів, які матимуть можливість переписувати конституцію. При цьому він пообіцяв, що новий проект основного закону винесуть на голосування, у разі його схвалення Конституційними зборами. Така непоступливість пояснюється низькою популярністю керівника країни. За опитуваннями компанії Danatalisis, проведеному наприкінці травня - на початку червня 2017 року, рівень підтримки Мадуро складав лише 21,9%. А тому про реальні конкурентні вибори президента не могло бути й мови. Під час цього ж опитування більше 85% респондентів виступили проти проведення виборів до Конституційних зборів.
Протягом липня 2017 року Національна асамблея мляво спробувала протидіяти намірам президента Венесуели.
16 липня було проведено всенародний плебісцит, ініційований парламентом, який мав чітко продемонструвати непопулярність ідеї виборів до Конституційних зборів. Участь у волевиявленні взяли 7,2 млн осіб, більшість (98%) із яких виступили проти виборів до Конституційних зборів. При цьому цей референдум супроводжувався атаками з боку проурядових організацій. Однак слабкою стороною цього плебісциту було те, що він не мав юридично-зобов’язуючого характеру. Це був більше символічний крок для тиску на Соціалістичну партію.
21 липня Національна асамблея призначає 13 нових членів Верховного суду. Головним виправданням цього кроку стало те, що значна частина членів суду була призначена до січня 2016 року, коли почав працювати контрольований опозицією Конгрес.
Однак проурядові сили і уряд протягом цього періоду поводилися набагато агресивніше і активніше.
5 липня під час святкування Дня незалежності Венесуели всередині і біля будівлі парламенту сталися сутички, під час яких було завдано поранень опозиційним депутатам. Акції організували прихильники президента країни.
7 липня Мадуро чітко заявив, що всі співробітники державних установ мають проголосувати на виборах 30 липня до Конституційних зборів. Усього ж у країні 2,8 млн держслужбовців, що тим самим мало надати виборам легітимності. Окрім того, уряд для посилення власного впливу проводить активну чистку в армії, під час якої було затримано 123 офіцери і солдати. Так само була розпочата кампанія щодо арештів призначених Національною асамблеєю нових суддів Верховного суду. Було заарештовано троє з призначених суддів, а іще четверо сховалися в посольстві Чилі.
Не зважаючи на триваючі протести і несхвалення з боку населення, режим Соціалістичної партії зважився на вибори до Конституційних зборів 30 липня 2017 року. Бойкот виборів із боку опозиції, що можна розглядати як прорахунок, дозволив правлячому режиму провести своїх кандидатів. У переддень початку роботи Конституційних зборів генеральний прокурор Венесуели Луїза Ортега звернулася до суду з проханням заблокувати роботу цього органу. За її словами, заявлена кількість (8,1 млн) тих, хто брав участь у виборах 30 липня щонайменше перебільшена на 1 млн осіб. Опозиція ж взагалі називала цифру в 2,5 млн учасників. Результати виборів не визнали США, країни ЄС і країни МЕРКОСУР.
Але такі кроки не стримали уряд Ніколаса Мадуро – 4 серпня 2017 року Конституційній збори почати свою роботу. Керівниками цього органу стали союзники Мадуро Делсі Родрігес і Арістобул Істуріз. Під час свого першого засідання Конституційні збори позбавили посади генерального прокурора країни Луїзу Ортегу, яка стала чи не головним критиком режиму Ніколаса Мадуро. Конституційні збори, відповідно до резолюції, ухваленої 5 серпня, заявили, що планують працювати до двох років. Президент Венесуели чітко визнав верховенство нового органу в країні. А над Національною асамблеєю нависла можливість розпуску.
Чого чекати далі?
Президент Венесуели перебуває зараз у доволі непростій ситуації перед непростим вибором. З одного боку, вийти на конкурентні вибори губернаторів наприкінці 2017 року чи на вибори президента у 2018 році він не може, оскільки, скоріше за все, Соціалістична партія і сам Ніколас Мадуро програють. Не в останню чергу, зважаючи на важку економічну ситуацію. Інфляція у 2017 році склала вже 248,6%, а видобуток нафти на кінець року має сягнути найнижчих за 25 років показників. У цій ситуації населення справедливо звинувачує уряд.
Однак переписати конституцію під себе чи відважитися на остаточний розпуск Національної асамблеї - теж доволі ризикований крок. Тривалі протести і сутички можуть перерости у справжню громадянську війну. Уже на сьогодні радикальна частина протестувальників (представники так званого руху «Спротив») звинувачують керівників опозиційних сил у занадто великій поміркованості. А ненасильницькі методи боротьби, на їхню думку, виявились неефективними. З іншого боку, є приклад, коли 6 серпня група з 20 осіб взяла участь в атаці на воєнну базу в місті Валенсія. В результаті атаки вони отримали доступ до арсеналу зі зброєю.
У цих умовах критично важливим є досягнення політичного компромісу між представниками правлячого режиму і опозиції за активного сприяння міжнародних посередників. Однак конструктивна роль зовнішніх акторів є неоднозначним питанням: у країн Латинської Америки і США різні підходи до однієї проблеми. В той час як РФ, як країна що має все більше важелів впливу на Каракас, просто відмовчується і продовжує робити бізнес на небажанні Соціалістичної партії йти на компроміс.
Переважна більшість країн Латинської Америки виходять із необхідності початку переговорів між опозицією і владою. У цьому процесі вони готові виступити посередниками. Однак вони проти реальних економічних санкції щодо країни, мотивуючи це тим що такий крок може вдарити по населенню, яке й так потерпає від економічних негараздів Венесуели. Все, на що вони готові, це подальше посилення політичного тиску на Каракас шляхом максимальної дипломатичної ізоляції. Саме для цього 5 серпня членство Венесуели в МЕРКОСУР було призупинено на постійній основі. А 8 серпня під час консультацій у Лімі представники 17 країн західної півкулі засудили політику Мадуро, а його уряд назвали диктаторським. Однак малоймовірно, що одного лише політичного тиску вистачить, щоб змусити Каракас іти на поступки й відвернути країну від громадянської війни.
США, окрім того, що не визнають вибори до Конституційних зборів, а сам режим також називають диктаторським, готові до застосування санкцій. Окрім згаданих обмежень щодо суддів Верховного суду Вашингтон також 31 липня запровадив персональні санкції щодо Ніколаса Мадуро, а 9 серпня – іще восьми представників режиму. Та персональних санкцій дуже мало для зміни політики країни. Тому на сьогодні йде мова про повну або часткову відмову від імпорту венесуельської нафти до США, які кожного дня закуповують в середньому до 740 тис. барелів. Такий крок був би доволі відчутним ударом по режиму і міг би змусити його піти на поступки. Однак компанії Phillips 66 і Chevron, які займаються переробкою венесуельської нафти, теж не зацікавлені у таких обмеженнях. Тому не дивно, що проти санкцій уже виступили сенатори одразу чотирьох американських штатів. Окрім того, такий крок міг би призвести до підвищення цін на бензин у США. При цьому є ймовірність, що Венесуела зможе переправити нафту на азійські ринки в разі відмови США від неї. А заява Дональда Трампа 11 серпня про наявність воєнної опції щодо Венесуели більше нагадує експромт, ніж серйозний план. Можливість американської інтервенції вже була розкритикована латиноамериканськими країнами, які мають досвід американських військових операцій. Вона ж може посилити позиції Ніколаса Мадуро. Загроза ворожого вторгнення дискредитуватиме саме опозицію.
В таких умовах ключ до врегулювання політичної кризи в країні може знаходитися, як не дивно, в Москві. Саме РФ протягом останніх років зайняла місце головного кредитора режиму Ніколаса Мадуро, потіснивши при цьому КНР. Від російських компаній Венесуела отримала до $6 млрд за останні чотири роки для виплат боргів. Зі свого боку, країна розраховується з «Роснєфтью» і «Лукойлом» нафтою – вони отримують щодня до 250 тис. барелів або 14% загального експорту країни. Це створює своєрідне зачароване коло – розрахунки нафтою призводять до недоотримання Каракасом грошей від експорту і створюють гостру потребу в кредитах РФ, за які Венесуела може лише розраховуватися нафтою. Окрім того, «Роснєфть» має доступ до п’яти великих родовищ у Венесуелі, при цьому переговори ведуться про доступ до ще дев’яти. Також «Роснєфті» обіцяно 49,9% акцій компанії CITGO в обмін на черговий кредит, який був наданий у 2016 році. Дана компанія контролюється повністю венесуельським державним нафтовим гігантом PDVSA і знаходиться в США. CITGO володіє трьома нафтопереробними заводами і мережею АЗС.
Керівник МЗС РФ Сергій Лавров заявив 16 серпня, що криза в Венесуелі має бути вирішена мирно без жодних зовнішніх інтервенцій через загальнонаціональний діалог. При цьому Кремль не поспішає застосовувати наявні інструменти впливу, воліючи заробляти на політичній непоступливості Ніколаса Мадуро і проблемах венесуельської економіки.
Микола Бєлєсков, Інститут світової політики для «Главкома»
Коментарі — 0