Посол Володимир Толкач: «Російський» досвід України має бути повчальним для Сербії

Республіка Сербія залишається для Росії мало не єдиним вікном у Європу. Белград не приєднався до санкцій проти РФ, продовжуючи звичну для себе політику «балансування».

З початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну через територію Сербії проїхало близько 13 тис. українців й близько 2,5 тис. людей отримали у країні прихисток. Водночас за результатами дослідження громадської думки серед сербської молоді, понад 55% респондентів не вважають Росію винною в розв’язанні війни. В інтерв’ю «Главкому» надзвичайний і повноважний посол України в Республіці Сербія Володимир Толкач визнає: доносити українську позицію до сербського суспільства стає дедалі важче через потужну російську пропаганду в країні.

Пане посол, змушені розпочати нашу розмову із трагічної події – катастрофи українського літака АН-12, що сталася напередодні у Греції. Відомо, що небезпечний вантаж, який перевозив літак належав сербській стороні. Чи відомі вам нові деталі події? І чи не може ця історія бути використана проти України, аби зірвати надання нам потрібної військової допомоги?

Я тільки, що розмовляв з Міністерством закордонних справ, мені ніяку інформацію не надали. Кажуть, що компанія приватна, вона виконувала рейс за приватними контрактами й ніяких погоджень не було з країнами, які їх пропускали через себе. Більше нам нічого не відомо. Посольство дуже співчуває близьким загиблих.

У Міністерстві оборони України повідомили, що літак перевозив оборонний вантаж сербського виробництва для Бангладеш. А який потенціал має Сербія для України під час війни і який обсяг роботи ви ставити перед собою?

Хотілося б більше, особливо зараз, але ми виходимо з тих можливостей, які є в Сербії. Для нас у Сербії є певні труднощі, пов’язані, в першу чергу, з громадською думкою. Одне з завдань, які ми повинні вирішувати зараз, – це намагатися внести зміни в цю думку, яка, на жаль, повністю базується на російській пропаганді. Це є велика проблема, яка гальмує й обмежує наші можливості. Багато того, що говориться з української сторони, не сприймається саме через вплив російської пропаганди.

Як Україна могла б зміцнити довіру до себе за таких обставин?

По-перше, сьогодні ми не можемо говорити про якісь стратегічні перспективи, бо нам треба приймати швидкі рішення, і це пов’язано з російською агресією. Головне завдання – донести правду про те, що відбувається насправді. Наприклад, що немає такого поняття, як «російськомовне населення», це просто пропагандистський штамп, який Росія використовує й, відповідно, «захист російськомовного населення» – це щось ефемерне. По-друге, нам треба говорити, що немає ніякого «розширення НАТО». Це такий самий пропагандистський штамп. Нам треба пояснювати, що таким чином багато країн забезпечують свою безпеку. Намагаються сховатися від навали зі сходу, яка вже втратила здоровий глузд у своєму бажанні величі.

Дивіться, Україна близько 23 років намагалась балансувати, наближаючись до НАТО й, підтримуючи дружні відносини з Росією. До якого результату це призвело, ми сьогодні бачимо. Сербія намагається так само балансувати і її нині уберігає те, що вона знаходиться далеко від Росії. Водночас все це створює певну напругу, бо Сербія знаходиться серед країн, які є членами НАТО і Євросоюзу. Мені здається, наш досвід, хоч і негативний, заслуговує на увагу тут, у Сербії.

Який саме досвід?

Досвід, що не можна в сучасному світі продовжувати балансувати. Це моя особиста думка. Після того, як винесли на смітник Будапештський меморандум, великий договір про дружбу, співробітництво і партнерство з Росією стало зрозуміло, що ми повертаємося до ситуації «закону сили», замість сили закону. Фактично, всі домовленості, які були досягнуті з Росією виявилися нічого не вартими. Сербія має зрозуміти, що її домовленості з Росією можуть теж бути зруйнованими в будь-який момент. По-друге, залежність від російських енергоносіїв та необхідність диверсифікації енергетичних потоків: у середньостроковій перспективі треба буде шукати альтернативи. Нинішня ситуація показує, що країни поступово відходять від використання природних енергоносіїв і переходять на відновлювальну енергію. Тому, коли в Сербії говорять, що треба продовжувати контракти (на постачання російського природнього газу – «Главком»), це все середньострокове – з часом втрачатиме свою актуальність.

Я не відкидаю припущення, що нинішня агресія РФ проти України – це остання спроба використати власні природні ресурси як зброю у поділі світу на свою користь. За десять років ця зброя втратить свою силу і актуальність.

Тобто для Сербії питання переходу на відновлювальну енергетику не стоїть?

Можливо, таке бачення і є, але відчутного прогресу на цьому напрямку немає. У Сербії ціна на електрику вища, ніж ціна за газ, що свідчить про одне – країна сьогодні не готова до переходу на альтернативні джерела. Україна давно використовує атомну енергію. Ви ж знаєте, що в Україні на сьогодні захоплена велика кількість електогенеруючих потужностей, зокрема атомна електростанція в Запорізькій області. Однак загальна кількість атомних електростанцій забезпечує нижчі ціни на електроенергію, ніж на природні енергоресурси. У Сербії – навпаки. Тож питання полягає у тому, як стратегічно будувати відносини, й в цьому плані ми могли б запропонувати спільні проекти в енергетиці. Крім того, нам треба розбудовувати спільні підприємства, оскільки наша економічна співпраця дуже слабка. Але це питання вже можна підіймати, коли закінчиться війна. Ті підприємства, які на сьогодні вже діють, відчувають певні складнощі, оскільки ми досі не підписали угоду про вільну торгівлю. Сербія залишається чи не єдиною країною Балкан, з якою ми не маємо такої угоди й це гальмує розвиток співпраці. Наприклад, українське зерно, яке Сербія закуповує в сусідніх країнах дешевше постачати саме у сусідні країни, ніж напряму. Це нонсенс, який ми маємо вирішити.

На будівлях у Белграді розміщений спільний рекламний банер російського «Газпрому» та сербської NIS з написом «разом»
Фото: «Главком»

Нещодавно Європарламент підтримав резолюцію щодо Сербії, у якій фактично в ультимативній формі вимагає від Белграда приєднатися до економічних санкцій проти Росії. Який ефект буде мати такий крок?

Це важке питання, воно пов’язане з зовнішніми факторами. З одного боку, це вплив ЄС, який тут відчутний, за що ми вдячні, що таким чином Сербію підштовхують до приєднання до санкцій. Всі прекрасно розуміють, що існування в центрі Європи країни, яка проти санкцій, фактично негативно впливає на впровадження та дію цих санкцій загалом. Але, з іншого боку, так склалося історично, тут працює російська пропаганда, і сербське суспільство не готове до чіткого розвороту на Захід, попри й великі економічні проєкти і інвестиції в країну. У політичному сенсі Росія тут переважає. Попри збільшення європейських інвестицій, кількість людей, які бачать своє майбутнє в Європі зменшується.

Вуличні графіті у сербській столиці
Фото: «Главком»

Коли вам доводиться спілкуватися з місцевими, як вони оцінюють події? Який вигляд має пропаганда на побутовому рівні?

Більшість людей в Сербії відверто співчувають Україні, але це співчуття має певний відтінок. Вони кажуть, що добре розуміють Україну, оскільки перебували в такій ситуації в 1999 році (війна у Косово – «Главком»). Водночас у Сербії часто асоціюють тих, хто послідовно захищав сербську незалежність лише із Росією, тому її й підтримують. У Сербії вважають, що Росія разом з Китаєм, будучи постійними членами Радбезу ООН, захищає Сербію, але забувають при цьому, що Україна впродовж багатьох років дотримувалася того ж самого курсу (щодо невизнання незалежності Косово – «Главком»).

Є багато інших причин, пов’язаних з тим же Косово. Серби добре знають, як російські миротворці пройшли маршем з Боснії та Герцеговини до Приштини й там захопили аеропорт, заблокувавши його. При чому, виявилося, що це марна дія, яка закінчилася через півтора року, після чого росіяни вже без знамен й демонстрацій вийшли звідти й повернулися потихеньку додому. Водночас український контингент починаючи з 1999 року понад 20 років стояв там і захищав мир в Сербії без зайвого галасу, без знамен, без гучних маршів через пів Сербії. Наші миротворці знаходилися до цього часу в Косово, підтримуючи мир. Сьогодні ми вимушені виводити контингент, оскільки у нас самих війна.

Але я веду до чого. Ось вам два підходи: гучно зайти й тихенько, позичаючи в сірка очі, вийти, і другий – понад 20 років послідовно без демонстрацій і розвернутих знамен просто захищати мир.

Україна зараз виводить миротворців з Косово?

Так, ми виводимо контингент, оскільки на початку березня був відповідний указ президента, згідно з яким всі миротворці повертаються в Україну. Наші воїни готуються вийти з Косово. При цьому не заради ввічливості, а насправді командування KFOR (міжнародні сили Kosovo Force, що під керівництвом НАТО діють на території Косово і Метохії – «Главком») високо цінує їхню повсякденну роботу, самовідданість і готовність виконати найскладніші завдання. Про це була розмова під час мого візиту до KFOR у минулому місяці.

Маріанна Паньків, для «Главкома»