Про масштаб особистості Патона

Я не можу про нього судити ні як науковець, ні як адміністративний працівник, бо, на жаль, не належу до перших – і, на щастя, не належу до других :) 

Думки відповідних спільнот мені відомі, вони відомі всім: загалом кажучи, сидіти до 101 року на чолі Академії наук - це звучить трохи смішно. Але...

Але я мав приємність інтерв'ювати Борис Євгеновича до його дев'яносто якоїсь річниці, вже не пригадую точно. Незадовго до того він ще стегенну кістку зламав десь на лижах. На лижах, да? Дідуган під сто, буквально, літ.

Інтерв'ю було чималим, але моє враження від масштабу особистості – багато більшим.

Легка згода на розмову («ось у середу засідання Президії, от і приходьте, і взагалі, може, вам цікаво буде і на засіданні» – ну як можна було не оцінити цей милий стьоб людини, яка все на світі знає про фізику зварювання, з людини, яка, теоретично, про фізику мала б не знати ніц?).

Простенький костюмчик, «колорит совьєтік», сказав би я, якби я знав французьку.

Прекрасна, правильна, поважна українська мова.

Невимовна іронія в погляді після мого запитання, чому, коли прем'єром був Янукович, він, Патон, на виборах був довіреною особою Януковича, а коли стала Тимошенко - то й він став за Тимошенко. Ні, я не такий тупий, щоб питати «чому»: і так ясно. Я спитав щось типу «як ви це поясните». І я, їй-богу, не чекав, що він просто і доступно скаже: вченим вічно не виділяють достатньо бабла, тому хто влада - під тими й ходимо...

Ви скажете, що так нізя. А я скажу, що треба було бачити цей іронічний погляд. А головне, неймовірно живий. Розуміючи, що він (погляд) застав іще справжнього Сталіна. Тому цілком заслужено відверто глузував що з ЮВТ, що з ВФЯ. Я це в ту мить дуже чітко відчув.

Словом, це була людина-епоха. І я навіть більше скажу: була це людина, яка пережила свою епоху - а все-таки лишилася епохою.