Новий німецький уряд. Що важливо для України

Довгих 33 дні у Берліні зберігалася справжня інтрига щодо майбутньої коаліційної угоди трьох партій – соціал-демократів, «зелених» та вільних демократів. Українців найбільше цікавила, звичайно ж, зовнішньополітична частина майбутньої дорожньої карти т.зв. «світлофорної коаліції».

Критично важливим для нас було, насамперед, стратегічне бачення нового уряду ФРН щодо таких ключових питань, як деокупація Криму та Сходу України, а також пов’язане з цими агресивними діями Кремля продовження санкційної політики ЄС щодо Росії.

Тобто, з одного боку, ми, зрозуміло, очікували на збереження континуїтету щодо нинішнього курсу Берліна, спрямованого на відновлення територіальної цілісності і суверенітету України. З іншого боку, не менш вагоме для українців значення мало також формування якісно нових підходів до майбутнього не лише українсько-німецьких відносин, але й до фундаментальної теми – перспективи членства України в ЄС та НАТО.

Справжнім викликом у контексті досягнення вітчизняною дипломатією згаданих цілей стало те, що за рішенням керівництва трьох партій ці перемовини вперше в історії проходили у повній секретності від зовнішнього світу.

Було накладено категоричну заборону членам переговорних команд спілкуватися із будь-ким як щодо процесу перемовин, так і стосовно змісту досягнутих домовленостей. Це однаковою мірою стосувалося і ЗМІ.

Тобто на практиці все це нагадувало такий собі ватиканський конклав, на якому за міцно зачиненими брамами кардинали обирають наступного понтифіка. Тож багато хто у політичному Берліні просто дивився на віртуальний димар, очікуючи на колір диму.

Зрозуміло, що Україна не могла собі дозволити пасивної позиції, адже занадто багато всього стоїть на кону. Саме тому протягом останніх чотирьох тижнів наша дипломатія задіяла весь арсенал, щоби донести до членів робочих груп, які готували текст угоди, а також до керівництва і впливових депутатів «світлофорних» партій наші очікування до наступного уряду ФРН. Було проведено не тільки десятки конфіденційних зустрічей і телефонних розмов, але й започатковано масштабну публічну кампанію через впливові німецькі мас-медіа, щоб чітко окреслити побажання Києва.

Відверто кажучи, до останньої хвилини мало хто у Києві вірив у те, що всі ці зусилля увінчаються успіхом. Адже неформальні сигнали, які ми нон-стоп отримували від перемовних команд, свідчили про одне: коаліційна угода матиме дуже загальний, рамковий характер, уникатиме конкретних зобов’язань з тим, щоб у встановлені жорсткі терміни досягти компромісу. Особливо у такій делікатній сфері як зовнішня політика.

Тож, нам прямо казали: хлопці, «не треба марно сподіватися», мовляв, «відсутність згадки про Україну не слід тлумачити як відсутність інтересу», адже «стосовно Києва і так панує консенсус». Звичайно, що такий підхід нас аж ніяк не влаштовував, адже ігнорування України у коаліційній угоді неминуче б розглядалося не лише у Києві, але й в інших столицях світу, зокрема, у Москві, як фатальний сигнал неготовності нас підтримувати.

Саме тому було прийнято рішення посилити тиск через провідні німецькі ЗМІ для максимальної мобілізації громадської думки на користь нашої держави.

До речі, саме завдяки довірливим контактам з німецькими журналістами посольству вдалося – ще два тижні тому – отримати в конфіденційному порядку текст угоди щодо України, узгоджений на рівні відповідної робочої групи. Це дало нам змогу вчасно скоригувати наші дії на фінішній прямій її затвердження лідерами трьох партій. Тому протягом останніх днів ми зосередили свою увагу саме на тих питаннях, які залишалися неврахованими.

Важливо розуміти, що остаточний варіант угоди не зазнав негативних для нас коригувань, а це означає, що керівництво всіх цих партій повністю підтримує ті формулювання щодо України, які були підготовлені їхніми зовнішньополітичними речниками та експертами.

У результаті ми можемо сміливо говорити про тріумф вітчизняної дипломатії у Берліні: хоча нам і не вдалося домогтися від «світлофорної коаліції», користуючись термінологією фізики, справжнього квантового стрибка щодо визнання перспективи членства в Євросоюзі та НАТО. Але все ж таки ми зуміли запобігти закріпленню в угоді «принципу невизначеності Гайзенгера»: адже вперше у такому важливому політичному документі Берлін визнав прагнення Києва вступити до ЄС і сигналізував підтримку німців на цьому шляху.

Отже, які ж головні плюси для нас містить коаліційна угода «світлофорного» уряду.

Перше і головне: Україна – попри всі побоювання та застереження – таки стала невід’ємною частиною коаліційної матриці.

Друге: ми маємо чіткий континуїтет політики Берліна у відновленні територіальної цілісності України та продовженні санкцій і політичного тиску на Кремль.

Третє: забезпечено якісно новий погляд німецького політикуму на перспективу членства України у ЄС та шляхи її досягнення.

Четверте: зафіксовано новий фокус двостороннього діалогу на відновлювальній енергетиці та виведенні започаткованого нами ще два роки тому енергетичного партнерства на дійсно новий рівень, насамперед у контексті виробництва «зеленого водню».

Серед очевидних мінусів: по-перше, відсутність чіткої позиції щодо членства України в НАТО. Це дуже розчаровує на фоні наростаючої загрози нової воєнної інтервенції Росії. А по-друге, розмитість бачення «світлофором» долі «Північного потоку – 2».

Але й тут ще не все втрачено. Адже відсутність негативної відповіді на ці питання – це також шанс продовжувати нашу дипломатичну боротьбу. Наскільки рішуче майбутній уряд буде готовий відстоювати «червоні лінії» щодо підтримки України, окреслені в цій угоді, покажуть вже ближчі тижні. Адже ні для кого не секрет: Путін вже готує для «світлофорної коаліції» не один серйозний стрес-тест на міцність.