Про малого крота, який хотів дізнатися, хто наклав йому на голову?

Отже, світ дуже трансформувався за останній час - і не в кращий бік! Прикладів - море, але я наведу вам найбільш кричущий і показовий. Бо стосується він дитячої літератури – тобто, тїєї, з якою дитинка входить у цей світ. Як ви гадаєте, про що треба читати і розповідати малюкам у віці в 3-5 років? Може про квіти, планети, красиві речі?

Ні! Й іще раз, ні!

Треба розказувати їм про гівно - і його різновиди! (Вибачте, що вживаю нелітературне слово, яке можна було б замінити словом «лайно», але я хочу, щоб ви відчули всю красу прецеденту!).

Прошу естетів не відвертати носи і дочитати до кінця, оскільки це важливо. Бо ви навіть гадки не маєте, що входить в нашу новітню культуру – і які тренди підхоплюють наші так звані «реформатори», щоб адаптовувати наших малюків до так званих «європейських стандартів».

Нещодавно на наших книжкових полицях з'явилася книжечка Вернера Гольцварта з ілюстраціями Вольфа Ерльбруха «Про малого крота, який хотів дізнатися. хто наклав йому на голову?»

Короткий зміст цього твору такий: кріт, якому хтось нагидив на голову, намагається дізнатися, хто це був - він звертається до різних тварин із цим питанням. І вони показують, як вони це роблять і якої консистенції вибачте, їхнє г...но!

Уявляю собі спектр емоцій від вас – від гнівного обурення – до нестримного реготу. Але, я впевнений, будуть і такі, що скажуть – а чому б і ні, звичайний фізіологічний процес. А ми не пуритани, щоб відвертатися від цього і не розказувати про це дітям.

Одразу зауважу, дітей, доки вони маленькі, треба вчити речам більш важливим і достойним, аби вони мали право називатися людьми. А про фізіологію вже потурбувалася природа – принаймні тварин ніхто не вчить як спорожнятися.

Але чому я піднімаю цю тему? Тому, що на жаль, вона є трендовою і міцно входить в свідомість сучасної людини, зокрема, її активно підхопила індустрія шоу-бізнесу. Ця технологія вчить - неважливо, якої якості є мистецтво, яку естетику воно несе, які ідеї проштовхує. Головне, що це не залишає нікого байдужим. Тобто, якщо на виставці сучасного постмодерністського мистецтва п'ятдесят відсотків реагує схвально на певний артефакт, інші п'ятдесят вкрай негативно, то вони дають стовідсотковий результат небайдужості, тобто на це прийдуть дивитися і ті, і інші, тільки з різних причин і мотивів!

Тобто, якщо ви бачите на сцені якусь вульгарну особу, що виглядає як дешева повія,  або хтось зніме штани на сцені і привселюдно випорожниться - це виглядатиме не як моральне хуліганство, а як акт мистецтва, інформаційний привід, за який ухопиться сучасна, абсолютно аморальна преса і телебачення, які використовують цю ж саму технологію, і вже навіть звикли смакувати такі речі.

У результаті ми отримуємо величезний суспільний хайп – а на його хвилі хтось кладе собі до кишені чималі гроші. Тож, вчіться, лошари, заробляти на голому місці, відкинувши якісь там заскорузлі принципи! Бо так працює нинішня цивілізація!

На підтвердження цих слів наведу лише коротеньку справку. Згадана книжечка про крота, з якої ми почали розмову, була переведена (увага!!!) на 27 різних мов в усьому світі і мала тираж розміром в 2,5 мільйона екземплярів. Але це ще не все! У 1999 році на основі цієї «книги» поставили мюзикл(!), удостоєний премії Німецької Школи Музики в номінації «Гарна музика для дітей»...

А ми тут говоримо про мистецтво, культуру, етику, естетику мораль. А, виявляється, головна з навичок сучасного життя - це вміння гидити на голову іншим так, щоб це було в епіцентрі уваги - і про це говорили, писали і знімали фільми.

 Враховуючи, як швидко вчаться наші «реформатори» і що вони беруть в українську дійсність із європейскої культури, неважко собі уявити, яким мистецтвом буде жити Україна в найближчі десятиліття.

Готуйте голови!