Почему Путин, Олланд и Меркель общались без Порошенко

29 серпня 2015 року відбулася знакова подія, яка може увійти в історію і яка залишилася майже непоміченою в ЗМІ: федеральний канцлер Німеччини Ангела Меркель, президент Франції Франсуа Оланд і президент Росії Володимир Путін розмовляли по телефону про Україну... без України.

Треба сподіватися, що все до дрібниць погоджено з офіційним Києвом з його ініціативи у Берліні 24 серпня під час таємних бесід перших осіб Німеччини, Франції та України. Бо інакше у зовнішньому світі ми сприймаємося не найкращим чином: зокрема, чи не вперше за всю нашу історію, включаючи часи УНР і ЗУНР, нашу державу навіть формально ніхто не запитав. Не запитали українців про наші бажання, згоду на чергову зустріч у нормандському форматі, готовність, місце наступної зустрічі тощо. Грубо кажучи, проігнорували, як неповноцінну державу.

За кордоном саме так сприймають ситуацію і вже твердять про історичний факт, який полягає в тому, що Україна наприкінці серпня 2015 р стала об’єктом міжнародних відносин – нашу долю вирішують без нас інші суб’єкти за участю все того ж Кремля. І, крім всього, стверджується, що, мабуть, не випадково саме в суботу 29.08.15 (коли відбулася згадана бесіда) суттєво (навіть рекордно) зменшилася активність антиукраїнських сил в Донбасі – імперська традиція подібним чином відзначати черговий успіх своєї політики.

Прикро констатувати, але все до цього йшло. Здебільшого Кремлем застосовано перевірені методи – брехню, кровопролиття, підкуп та залякування. Наприклад, навіть не напружувались для того, аби придумати щось нове. А для чого? Спрацьовує стара радянська калька 37–38 років - «ворогом народу» стає кожен, хто не погоджувався з лінією партії, або навіть якщо такої дотримувався, але був призначений «агентом иностранных спецслужб». Пізніше було сумнозвісне «Солженицына не читал, но осуждаю». Тепер, правда, застосовано вдосконалений підхід: в Україні призначають лише агентів Путіна, а не багатьох держав. Але антиукраїнська суть від цього не змінилася.

Серед багатьох антиукраїнських заходів наразі виділяються два: втрата нашою державою суб’єктності та зміни до Конституції України. І в тому, і в іншому випадках виграє Кремль. І вже звичний атрибут – якийсь розкол (чи то суспільства, чи держави, чи партії тощо). Водночас ніхто не каже, як Україні поступати правильно.

Щодо конституційних змін варто визнати, що і прихильників, і противників в українському суспільстві є приблизно однакова кількість. І не рахуватися з тими чи іншими не можна. Слід пам’ятати, що неврахування їх – це особливість імперії, зокрема СРСР. Навіть якщо один законослухняний громадянин України з чимось не згоден, його не можна ігнорувати. Принаймні треба його запитати, наприклад на референдумі. Так роблять в демократичних країнах. І навпаки (так, як цього разу у нас) – в авторитарних державах, зокрема, Азії і Африки.

До речі, діюча Конституція України не перешкоджає зробити децентралізацію влади, наприклад так, як це у 2005-му пропонував віце-прем’єр-міністр Роман Безсмертний за дорученням тодішнього президента України. Може, вивчити, врахувати промахи, не вигадувати велосипеда і запровадити, зайвий раз нікого не напружуючи?

Источник: Новое время