Міністр розповів, чого коштувала перемога за «Скіфське золото»

З огляду на гарні новини з Амстердаму з нетерпінням чекав на реакцію агресора.

Станом на зараз нудне – «Кремль відмовляється коментувати». Не дивно, вочевидячки у них лише три варіанти:

1. Розбомбити Воронеж

2. Подати (і програти) чергову скаргу

3. Збити ще один Боінг

Сподіваюсь оберуть не останній варіант, але трохи юридичних деталей для тих, кому це цікаво:

Між Музеєм Алларда Пірсона та рядом музеїв, розташованих на території АРК, були укладені договори на експонування на виставці державної частини Музейного фонду України (так званого «скіфського золота»).

У зв’язку з окупацією АРК та претензіями з боку Кримських музеїв керівництво Музею Алларда Пірсона відмовилось повертати Україні експонати виставки, які були вивезені з України на підставі вищезазначених договорів, до моменту винесення компетентним судом відповідного рішення.

Юридично країна-агресор діє через окремих юридичних осіб: «Центральний музей Тавріди»; «Бахчисарайський історико-культурний заповідник»; «Керченський історико-культурний заповідник», Національний заповідник «Херсонес Таврійський» інтереси яких представляють іноземні юридичні радники.

У судовому процесі в Нідерландах ми з 2015 року, а з 2016 року за клопотанням України на музейні експонати було накладено арешт.

14 грудня 2016 року Окружний суд Амстердама оголосив рішення про повернення колекції до Києва. У серпні 2017 року «музеї» подали апеляційну скаргу.

Їх позиція:

• згідно положень договорів Музей Алларда Пірсона взяв на себе зобов’язання повернути колекцію Музеям, а держава Україна це схвалила;
• «зміна політичного курсу» не має значення для спору;
• держава Україна не є власником трьох з чотирьох музеїв, що є учасниками провадження;
• АРК є («принаймні була») автономією у складі України зі спеціальним конституційно-правовим статусом, яка може бути суб’єктом права власності, може володіти цінностями;
• право оперативного управління, яке засновником було передано кримським музеям, не було припинено (по-перше, через відсутність повноважень його припиняти, адже Україна не є власником, по-друге, через порушення процедури) право оперативного управління захищається на рівні права власності;
• «принцип єдності музейної колекції».

Наша позиція грунтувалась на положеннях Конвенції ЮНЕСКО та національного законодавства про музеї і музейну справу та регулювання права власності (і оперативного управління), а також на наказі Мінкульту, яким останній передав цінності на постійне зберігання Національному музею історії України

І Конвенція ЮНЕСКО, і специфіка вітчизняного «оперативного управління» Амстердамським суддям зрозумілою була, м’яко кажучи, не дуже, тому довелося підтверджувати свої доводи численними висновками експертів:

• експертний висновок професора Анатолія Довгерта щодо деяких питань речового та зобов’язального права України
• висновок професора Патріка О’Кіфа, щодо можливості застосування до спірних правовідносин Конвенції ЮНЕСКО про заходи, спрямовані на заборону та запобігання незаконному ввезенню, вивезенню та передачі права власності на культурні цінності 1970 року
• експертний висновок професора Франческо Франчіоні стосовно питань застосування Конвенції ЮНЕСКО
• експертний висновок професора Ніко Шрейвера з питань міжнародного публічного права, які мають значення для розгляду справи
• експертний висновок Вільяма Батлера, на підтвердження аргументу про те, що держава Україна є власником музейних предметів державної частини Музейного фонду України
• експертний висновок Міжнародного правового інституту (Internationaal Juridisch Instituut), предметом якого було встановлення екстериторіальної дії та правових наслідків наказу Міністерства культури України
• експертний висновок пана Яна Клаберса (професор Гельсінського університету)
• експертний висновок пана Жеруна Хоруса (екс-віце-президент Апеляційного суду Амстердаму)

16.07.2019 Апеляційний суд Амстердаму постановив ухвалу, якою визнав, що положення Конвенції ЮНЕСКО не підлягають застосуванню. Натомість для вирішення питання про те, куди має повернутися колекція, має застосуватися українське право.

Ще десь рік (з 2019 по 2020) ми намагалися відвести суддю Ораньє (це окрема весела і довга історія), що нарешті вдалося.

Трохи інших процедурних воєн і (вуаля) є рішення апеляції на користь України.

Знали б скіфи що коїться навколо їх золота, у курганах би попереверталися б.