Хто нам винен в сьогоднішньому становищі української мови, як не ми самі

Сесія. Львівська політехніка. Моя колега, доцент (а не, сохрани Боже, доцент-к-а) Оксана Микитюк, понесла залікові відомості (із кібер-безпеки) до Інституту комп'ютерних наук та технологій.

У приміщенні методистів чує мову ОКУПАНТА: мовить студент, що виправдується язиком перед методистами за свої пропуски занять, бо він у цей час навчався в Німеччині. Ці, усі п'ятеро, уважно слухають чи, можливо, хтось із них просто мовчить. Він і далі блює по-мовковському....Ці, наче сови, глипають очима. Не витримує Оксана Романівна Микитюк:

- Ви у державному навчальному закладі! Чого розмовляєте недержавною мовою?

- Я плоха разгаваріваю паукраінскі.

- А в Німеччиниі ви якою мовою розмовляли?

- Німецькою.

- То ви тепер в Україні і говоріть українською. Хоч і поганою. Але говоріть...

У кабінеті методистів мертва тиша. Жодної підтримки доцента (а не, сохрани Боже, доцент-к-и) Микитюк.

А студент ВОЗГОВОРИВ!

Мораль: хто нам винен, як не ми самі. Хто нам визволитель, як не ми самі.

Дякую, Оксано Романівно!!!! Шкода, що мене там не було.