«Червона рута» на місці вбивства Володимира Івасюка

«Червона рута» і «Я піду в далекі гори…» на місці вбивства Володимира Івасюка у день пам’яти жертв політичних репресій…
Це місце Брюховицького лісу, що біля Львова і близько двох кілометрів від траси, моторошне. Сьогодні була там уперше, завдяки передусім отцеві Василеві Ковпаку, настоятелеві храму Петра і Павла, що в мікрорайоні Рясному міста Львова, і моїй посестрі-свободівці Ярославі Нележитій та побратимові Ігореві Корсуну.

Убивці, керовані з Москви, його повісили вже вбитим. Мама, Софія Івасюк, ледве впізнала сина: виколені очі, поламані пальці, тортуроване тіло. Його мордували від 24 квітня і знайшли ніби випадково у цьому лісі 18 травня 1979 року. Сьогодні Йому було б всього 69 років… Убивали за приголомшливу національну силу понад 100 його українських пісень і саме тоді, коли Володимир як пасіонарний митець переходив від естрадної музики до класичної. А це ще небезпечніше для підняття сили народу.

Повісили на паскові – зашморгові на українську душу, не розуміючи законів Всесвіту: Дух вічний, тіло минуще. Дерево, на якому повісили Володимира, знаково впало під час молебня дев’ять років тому. Дерево не витримало тягара смерти замордованого генія. Зостався обламаний пень... Натомість пісня Івасюка рветься у небо – і співали її діти так, ніби Володя у музичній школі Кіцманя…Я думала про Його сестер – Оксану і Галину, бо їхній біль не втамований. Знаю це зі слів пані Галі з нещодавної телефонної розмови з нею. Саме за в.о. Генерального прокурора України, тоді мого побратима Олега Махніцького, 12 червня 2014 року поновлено закриту кримінальну справу про смерть Івасюка. У 2015 році прокурор Львівської области Роман Федак офіційно заявив, що композитора вбили співробітники КДБ. Проте і досі знаходяться покидьки, які розпатякують про самовбиство композитора, а відворотна версія нашої вікіпедії інтерпретує заяву прокурора Федака як «начебто Володимир Івасюк був убитий співробітниками КДБ». 

Панове! Мене мучить питання не за що це все нашій нації, а для чого????? Моя відповідь: поки що численна суспільна маса надто слабка, аби осягнути силу велетів, піднятих над нею. То чи варто сумувати? Орли завше були самотні, а горобчики літали суєтливими зграйками. Наш шлях орлів, і ми не опустимо своєї планки нижче за наше велике українське призначення. Усупереч більшості, бо таки на одиницях тримаються скрижалі національної історії.

П.Н. Більше про В. Івасюка - моя студія «Велич особистости».