Неоімперії як виклик для міжнародного порядку

Наша увага, зі зрозумілих причин, зосереджена на російській війні проти України. Але аналіз міжнародної ситуації за останні 10 років показує, що виникла нова та дуже неоднозначна тенденція. З'явився новий феномен – «неоімперії», під якими можна розуміти великі держави, які володіють досить великим військово-політичним та економічним потенціалом і прагнуть прямої чи непрямої територіальної експансії (розширення свого геополітичного впливу) шляхом використання права сили.

Росія у цьому разі просто найбільш очевидний приклад, з агресивності її поведінки. Але в такій же парадигмі, хоч і в більш латентній формі, діють і низка інших держав – Китай, Туреччина та Іран.

На відміну від класичних імперій, неоімперії заявляють про своє особливе право на вплив, а то й на непрямий контроль над сферою своїх виняткових інтересів: Росія над пострадянським простором і так званим «російським світом»; Туреччина претендує на лідерство в «Тюркському світі», а Іран – на вплив у країнах, де мешкають «мусульмани-шиїти». Більш складна та гнучка конструкція міжнародного впливу (переважно економічного, але частково і політичного) у Китаю – це глобальний міждержавний проект економічного співробітництва та розвитку інфраструктури «Один пояс – один шлях» (за провідної та визначальної ролі Китаю). Також слід зазначити, що для неоімперії характерні авторитарні (або напівавторитарні) політичні режими.

Якби вплив неоімперій на «сфери впливу», які вони самі й визначили, був лише за допомогою «м'якої сили» (soft power), то не було б особливих проблем.

Іран підтримує військові шиїтські угруповання в різних країнах світу. Росія 2008 р. напала на Грузію, 2014 р. захопила український Крим і розв'язала проксі-війну на Донбасі, потім використала свої збройні сили у війні в Сирії, а 24 лютого 2022 р. розгорнула повномасштабну криваву війну проти України. Туреччина проводить військову спецоперацію на півночі Сирії, а Китай заявляє про можливість військового вирішення тайванської проблеми.

Поганий приклад, який показує путінська Росія, стає заразливим. Використання права сили руйнує світовий порядок, що ґрунтується на міжнародному праві. Але це далеко не єдина проблема, яка виникає через силові дії неоімперій. На жорстоку війну Росії проти України Захід відповів масштабними санкціями проти Росії та підтримкою України. Фактично між Західним (демократичним) світом та Росією почалася нова Холодна війна. А торговельна війна між США та Китаєм, яка розпочалася ще за Трампа, у зв'язку з загостренням «тайванської проблеми» загрожує перерости у військово-політичне протистояння між двома цими наддержавами.

Але навіть якщо справа не дійде до прямого військового зіткнення, може виникнути системне та довготривале протистояння між Західним (демократичним) світом та групою неоімперій, що спираються на авторитарні системи влади та відповідні політичні цінності. А це може призвести до руйнування (хоч би часткового) міжнародної економічної системи, що склалася внаслідок процесів глобалізації. У разі системного протистояння кожен із конфліктуючих політичних таборів вибудовуватиме свою систему логістики та постачання стратегічно значущих ресурсів, щоб не залежати від потенційного супротивника. А це загрожує великими проблемами для міжнародної економіки, яка й так уже виявилася під ударом унаслідок пандемії Covid-19 та війни Росії проти України.

Дуже серйозні проблеми можуть виникнути при цьому як мінімум для двох неоімперій – для Китаю та Туреччини. Обидві країни активно та масштабно включені у процеси економічної глобалізації, особливо Китай. Вражаюче економічне піднесення Китаю в останні 40 років відбувалося саме за рахунок ефективного включення до міжнародної торгівлі. Активний економічний розвиток Туреччини значною мірою відбувався також за рахунок активізації зв'язків із західними країнами, насамперед із Євросоюзом.

Парадокс нинішньої ситуації для Китаю та Туреччини полягає у протиріччі між їхніми великодержавними (неоімперськими) геополітичними амбіціями та економічними інтересами. Така ситуація раніше була й у Росії. Але Путін зробив однозначний вибір на користь імперського реваншизму. А ось який вибір зроблять Китай і Туреччина – питання поки що відкрите. Більш оптимальна стратегія для них – збереження динамічного балансу між геополітичними амбіціями (але в помірній формі) та отриманням вигоди від активної участі у глобальній економічній системі. Вибір на користь великодержавства та використання насильницьких методів у міжнародній політиці неминуче призведе до економічних втрат цих країн.

Подальший розвиток міжнародної ситуації залежить від результату війни Росії проти України, і від вибору, який зроблять Китай та Туреччина.

Насамкінець нагадаю про історичний досвід. Світ уже переживав спробу реваншу неоімперій під час Другої світової війни. Власне, та війна і почалася внаслідок великодержавних завойовницьких амбіцій тогочасних неоімперій. І ми пам'ятаємо, чим це скінчилося. І нинішнім неоімперіям про це не варто забувати.