Конституційне дербі. Пора робити ставки

Перезавантаження галопуючої політичної кризи в Україні неминуче. Якщо уважно подивитись в дзеркала історії. Є тільки два шляхи. Втопити масовий протест, що зупинився на станції «Повстання», в крові і насильстві, або розійтися миром. Загасивши революцію зверху. Реформами. Всі карти у влади. Вона не відступає і не наступає. Вважає силу Майдану викликом, неприйнятним для себе тиском, а не інерцією, енергією супротиву виборців. Її варто вже давно перенаправити на зміну системи, що вже приречена і не здатна забезпечити суспільний договір. Майдан і третина революційно збуджених територій безповоротно розірвали його.

Мирний план може дати шанс його знову підписати. За участю, не дивуйтесь, нині пануючої еліти. Через відновлення дії Конституції 2004 року. Вона так збалансувала систему влади, збудувала такі мережі стримувань і противаг, які реально унеможливлюють будь-яку узурпацію. Крім випадку перемоги на парламентських виборах партії діючого президента, коли вона може бети сконцентрована в одному політичному кабінеті. Як у Франції. Бо це, адаптована до наших можливостей, французька модель. Вона створена геніальними Шарлем де Голлем і Мішелем Дебре. Тому її, неодмінно, треба вдосконалювати. Але чесно, професійно і прозоро.

Меню повернення Конституції 2004-го мінімальне. Формально легітимне – скасування ухвалою свого незаконного рішення від 30 вересня 2010 року Конституційним Судом. Юридична база більш аніж достатня. Для цього потрібна воля Гаранта додержання Конституції і законів України або компроміс із Майданом. Бо по своїй ініціативі «найвищі» судді цього, здається, ніколи не вчинять.

Якщо вважати, що одіозне рішення КС було грубо прийняте всупереч самій Конституції шляхом узурпування законодавчої влади і маніпуляції юридичною технікою, то прийняття навіть Акту про повернення до Конституції 2004 року буде справедливим і політично легітимним. З дотриманням усіх принципів верховенства права. Попри те, що ВРУ не може втручатись у діяльність судової влади. Як і та в діяльність законодавчої. Якби та не мала неподоланої переваги – за нею стоїть великий корпус виборців, власн6иків держави.

Саме скасування КС Конституції і є одним із пускових гачків єврореволюції, бо спонукає владу до перетворення законодавчої діяльності в політбізнестехнологію і породжує постійні сумніви в її демократичній легітимності.

Відновлення конституційної легітимності влади і держави і є основним завданням народу. І всіх, без виключення, політичних еліт – правлячих і опозиційних.

Комуністи, які вже давно перетворились в радикальну опозицію до народу і суверенності держави, якось безоглядно і жорстко «тролять» цей процес.

Тимошенко проти. Може тому, що бачить на десять кроків дальше, аніж «трійка». Зрозуміло чому. Бо тоді революція буде згорнута.

Президенту варто піти на цей, можливо останній, унікальний компроміс з парламентською фрондою. Повернута Конституція дає йому:

1) Пріоритетну можливість створити політичну більшість в парламенті (коаліцію депутатських груп і фракцій) і не проводити дочасні парламентські вибори (бо це прямо не витікає із Конституції, але було би актом поваги до народу) або призначити їх через 30 днів. Коли більшість у ВР не буде створена;

2) Призначити парламентською коаліцією уряд, затвердивши його програму, і т.д. і т.п.;

3) Призначити дочасні вибори президента і, у випадку програшу, – очолити уряд, бо той складає повноваження перед новообраним президентом;

4) Тривалу політико-юридичну легітимність, збереження сильної партії, навіть опозиційної, впливу на політику держави, збереження активів і постійний контроль за діяльністю будь-якої влади в країні;

5) І ще багато чого…

Опозиція щаслива. Світ аплодує. Майдан розгублено стоїть до Великодня.

Але… Спочатку, треба випустити, без всіляких умов, всіх арештованих і засуджених активістів, створити спеціальну комісію по розслідуванню злочинів, які не можуть бути прощені, модернізувати управління країною шляхом вмонтування в нього громадськості - як контролюючих і дорадчих органів, відновити і розширити самоврядування громад, притягти до відповідальності зухвалих сепаратистів, приступити до реальних, підтриманих суспільством, антикризових реформ. Тут варто запропонувати максимум реформ у всіх секторах розвитку. На першому плані – спільний з Майданом меморандум про першочергове підписання новим урядом угоди з ЄС.

Попри те, пакет миротворення не такий вже й великий. Хоча, можливо й надто важкий, аби його влада сьогодні змогла підняти. З кожним днем вона буде розуміти неминучість цього шляху як, поки що, єдину реальну альтернативу революції і громадянській війні. Здається, її вже усвідомлюють власники домінуючих бізнес корпорацій, маєтки яких в Лондоні і Відні щодня притягують до себе увагу добре розлюченого на українську владу Західного світу.

Дербі. Пора робити ставки.