Невивчений урок Майдану

  • Геннадій Друзенко

    Правник, публіцист, перекладач та громадський активіст

  •  glavcom.ua
  • Розсилка
Трагедія Майдану в тому, що його лідери виявилися неспівмірними тим викликам, які стояли перед державою - Невивчений урок Майдану
Трагедія Майдану в тому, що його лідери виявилися неспівмірними тим викликам, які стояли перед державою
фото з відкритих джерел

Запит на нових лідерів, здатних очолити український прорив у майбутнє, нікуди не подівся

Так влаштована людська природа, що нам легше сприймати великі ідеї через їх уособлення. Мало хто здатний пояснити тонкощі платонівського ідеалізму, але навряд чи знайдеться багато людей (принаймні в кордонах колективного Заходу), які нічого не чули про Платона...

В силу обмеженості наших часу і знань, нам набагато легше повірити в ідею через довіру до її речника. Бо коли ми дивимось в очі, чуємо тембр голосу, відчуваємо енергетику лідера, – вони говорять нам набагато більше за сухий текст.

В цій фундаментальній властивості людської природи – потребі в уособленні ідей – криється велика пастка. Бо так з'являються лідери-ідоли, які згодом починають уособлювати лише одну «ідею»: «Довіртесь мені: I Alone Can Fix It» (за словами Трампа). Так політика як боротьба уособлених візій перетворюється на трайбалізм футбольних фанатів, коли вододіл свій/чужий не потребує жодних візій...

За будь-якими великими революціями чи епохальними реформами стоять добре організовані команди. Але вони ніколи не бувають суто горизонтальними. У будь-якої команди має бути фронтмен, фронтвумен або споукперсон. Ба більше, у критичні моменти історії широкі консультації та довгі обговорення – це найвірніший шлях до поразки. І роль лідера – брати на себе відповідальність за ухвалення складних і часто непопулярних рішень.

Трагедія Майдану в тому, що його лідери виявились неспівмірні тим викликам, які стояли перед державою. Нормальні політики у нормальний час, вони виявились геть неспроможними перетворити революційну енергію Майдану на «новий початок» в українській історії.

Так, реанімували глибоко радянські за своєю сутністю силові структури, поставивши на керівні посади таких неоднозначних персонажів як Василь Грицак, Василь Бурба чи Анатолій Матіос. Так знайшли кошти, аби не оголосити дефолт. Так, зробили корупцію набагато витонченішою за часи Януковича. Так, підписали Угоду про асоціацію, яку підготував та узгодив з європейцями ще уряд Азарова. Тобто замість революційних реформ і прориву в майбутнє – реанімація старої «нормальності». А реанімація – це лише про те, як не дати померти пацієнту.

Для мене очевидно, що вибір Зеленського президентом у 2019-му – це результат насамперед зрадженого суспільного запиту на революційні реформи. На «новий початок». На прорив у майбутнє замість реанімації минулого. Але трагедія чинного Президента в тому, що він такий же неспівмасштабний викликам, які стоять перед Україною, як і його попередник. За ним, як і за Порошенком не стоїть жодної великої ідеї, жодної візії, окрім «I Alone Can Fix It».

І тому запит на нових лідерів, здатних очолити український прорив у майбутнє, нікуди не подівся. Це очевидно з усіх соцопитувань, які свідчать: попри всі провали ЗЕ-влади, українці точно не хочуть повернення у минуле ПОПа, ригів чи ЮВТ.

Залишається небагато: знайти українського Вашингтона, здатного конвертувати свою революційну харизму не в необмежену особисту владу, а в конституційну рамку для держави. В однакові правила гри для всіх, яких він перший почне дотримуватись. І змусить дотримуватись інших. В алгоритми замість свавілля.

Колись британський король Георг ІІІ, який програв Джорджу Вашингтону війну за незалежність вчорашніх американських колоній, сказав: «Якщо Вашингтон добровільно залишить посаду Президента Сполучених Штатів, він буде найвеличнішею людиною на землі» (на той час американська конституція не обмежувала кількість президентських каденцій, а всенародна любов ставила головного героя Американської революції поза будь-якою конкуренцією).

По суті, Україні потрібний лідер, який свідомо спроектує дім не для себе. Створить автомобіль, в якому не сидітиме за кермом. Побудує державу, в якій влада стане справжнім служінням, а не інструментом інкасації країни. В якій правила будуть суворіші для можновладців і толерантніші до посполитих. В якій президент буде не ідолом, а – за словами Мандели – лідером, «подібним до пастуха, який іде за стадом, даючи найпрудкішим виходити наперед, після чого йдуть інші, не усвідомлюючи, що весь цей час їх скеровують ззаду».

Це безумно важко, оскільки людське его волає: «I Alone Can Fix It». Але це можливо. І тільки такі люди-ідеї з надзвичайно цілісною натурою здатні провести свої народи між Харибдою автократії та Скіллою хаосу у важкі часи.

Невивчений урок нашого повстання проти диктатури, що почалося рівно вісім років тому, що замало скинути тирана – потрібно знайти архітектора-візіонера, здатного спроектувати і звести український дім. І головне не переплутати його зі спритним політиком, який мріє стати головним інкасатором країни...

Джерело: блог Геннадія Друзенка

Думки авторів рубрики «Думки вголос» не завжди збігаються з позицією редакції «Главкома». Відповідальність за матеріали в розділі «Думки вголос» несуть автори текстів.

Якщо ви знайшли помилку в тексті, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Натисніть «Подобається», щоб читати
Glavcom.ua в Facebook

Я вже читаю Glavcom в Facebook

ПОПУЛЯРНІ АВТОРИ
Остап Дроздов
Остап Дроздов

Журналіст

Ростислав Павленко
Ростислав Павленко

Директор Національного інституту стратегічних досліджень

Андрій Павловський
Андрій Павловський

Експерт з питань соціальної політики

Дмитро Лиховій
Дмитро Лиховій

Журналіст

Анатолій Матвійчук
Анатолій Матвійчук

Народний артист

НАЙПОПУЛЯРНІШЕ

Про використання cookies: Продовжуючи переглядати glavcom.ua ви підтверджуєте, що ознайомилися з Правилами користування сайтом і погоджуєтеся на використання файлів cookies Згоден   Про файли cookies

Невивчений урок Майдану