Україна має всі шанси стати Америкою ХХІ століття

Спочатку українці здивували Росію. Бо не захотіли здаватись, бути «адним народом» і повертатись в «русский мир». Потім ми здивували Захід. Бо поламали всі їхні прогнози щодо того, скільки ми протримаємось: три дні, три тижні чи три місяці. Нарешті ми здивували самих себе: триває девʼятий рік від початку російської агресії і добігає кінця девʼятий місяць великої війни, а ми як ніколи згруртовані задля спільної перемоги. Попри всі зусилля російської пропаганди ми не розпочали традиціну для українців братовбивчу війну, не перетворили Україну на руїну і чудово памʼятаємо, чим політичні опоненти відрізняються від зрадників і колаборантів.

Ми здивували світ і себе своєю мотивованістю, технологічністю, кмітливістю і витривалістю. Майже певен, що будь-яка армія НАТО (можливо, окрім американської) посипалась би, маючи такий потік 200-х та 300-х, який маємо на фронті ми. Бо росіяни гірші за талібів: вони як і таліби ладні закидати ворога своїми трупами, але роль ідеології для них часто-густо виконують свої ж загранзагони. За жорстокістю орда цілком успішно може конкурувати з ІДІЛом...

Але ми не просто вистояли, не просто тримаємо удар – крок за кроком ми звільняємо нашу землю від московської пошести.

Війна відкриває нам і світу неймовірну красу українства, наче ранішнє проміння «запалює» вітражі у давніх церквах. І до того бляклі різнокольорові скельця починають грати неймовірними барвами і промовляти про справжню повноту життя, про яку в інший час ми можемо лише здогадуватись і мріяти...

Все це дає нам неймовірний шанс подолати один з головних ґанджів українства – комплекс меншовартості. Причому не тільки перед Москвою (це, схоже, вже done), але й перед Заходом. Якщо Захід досі всіляко уникає зіткнення з Росією на полі бою – українці прийняли виклик орди і наразі крок за кроком доводять, що ми не просто незламні – ми кращі.

І йдеться не тільки про наших воїнів на передовій, які демонструють справжні чуда витримки та хоробрості. Йдеться про всіх, хто не покладаючи рук працює задля нашої перемоги. Про тих, хто відкинув як хибну «аксіому», що світом правлять егоїзм, гроші та інтереси, і щодня демонструє справжній сенс слова «солідарність», коли «ми» значить більше, ніж «я». Про медиків-добровольців, які без зарплат і соціальних гарантій рятують наших оборонців на фронті. Про волонтерів, які дістають з-під землі все потрібне для фронту. Про бізнесменів, які в умовах жорсткої економічної кризи, знаходять можливість ділитися так важко заробленими грошима з військовими, підтримувати добровольців і не забувати про волонтерів...

Головне не забути це здивування від самих себе, від того, якими ми можемо бути насправді. Повірити, що ми вітраж, що сяє у променях вранішнього сонця, а не бляклі скельця у вікнах українського собору. Тримати ти високу ноту єдності, справжності та солідарності, яку ми взяли 24 лютого цього року. І рішуче відмовлятись від будь-якої фальші.

Ми – вирок тому світу, який став валитися з вибухами над Києвом перших російських снарядів. Своєю справжністю ми кинули виклик не тільки Сходу, а й Заходу, нагадавши, яким він був у свої кращі часи. Продемонструвавши, що гідність, свобода, солідарність, жетровність можуть бути не тільки красивими словами, а й справжнім символом віри цілої нації. Цінностями, за які вбивають і вмирають...

Я думав про все це вчора ввечері у придорожній харчевні, що на півдороги між Дніпром і Покровськом, на основній транспортній артерії, що поєднує велику землю і східний фронт, яку місцеві волонтери перетворили на осередок тепла і любові для всіх, хто захищає батьківщину. Біля якої завжди людно, у казанах на вогнищі вариться харч, а в приміщенні – проста й поживна їжа, українські прапори, сотні шевронів різноманітних підрозділів сил оборони, гостинні харяї та попугай Дрон і кіт Патрон...

Головне, коли ми виграємо цю війну, не забути себе такими, якими ми відкрились собі і світу у найважчий час. Красивими, світлими, витривалими, жертовними, мужніми. Повірити, що ми не бляклі скельця у вікнах собору, а творці історії, законодавці мод і володарі своєї долі. Що великою ціною ми вибороли право не тільки на допомогу та співчуття, а й на місце під сонцем. Як би тісно там наразі не було.

І тоді з рясно политої кровʼю героїв і мучеників української землі проросте зовсім інше майбутнє. Майбутнє гідне тих, хто поклав задля нього своє життя. Тих, хто наважився кинути виклик як брутальності орди, так і бюргерському комфорту за будь-яку ціну.

Україна має всі шанси стати Америкою ХХІ століття. Чи стане? Залежить тільки від нас.