Запит на радикальні зміни в Україні нікуди не подівся

Зеленський прийшов до влади на відкладеному запиті на радикальні зміни. Порошенко, який обіцяв «жити по-новому», цей запит не задовільнив. І тому не мав жодного шансу переобратись, хто б не був його конкурентом у другому турі. Бо Майдан-2014, на відміну від Майдана-2004, був саме про радикальну зміну парадигми, а не зміну облич на печерських пагорбах. Майдан був унікальним досвідом, який свідчив, що ми не просто прагнемо – ми здатні жити по-іншому. Майдан солідарності, дарування, самопожертви та само-врядності був повною протилежністю державі-рекетиру, яка починалась по той бік барикад. Цей досвід неможливо забути. Пізніше він породив добробати, волонтерство, спільнокошт та багато інших феноменів, в яких довіра стала важливішою за гроші.

Чи був у нас шанс навесні 2014-го перебудувати Україну «за образом і подобою» Майдану? Думаю, що ні, оскільки Майдан, як кохання, був дуже особистісним, а держава завжди інституалізована та деперсоніфікована. Але шалена енергія Майдану, досвід життя у солідарній спільноті та трагічна ціна, заплачена за перемогу, давали підстави сподіватись, що після втечі Януковича в державі замість косметичного почнеться капітальний ремонт. На жаль, російська агресія абортувала ці зміни в зародку. Загроза втратити державність на певний час примирила українців з думкою, що «Техас мають грабувати техасці» - аби тільки не пускали до нашого Техасу російську орду. Здавалося, що російська загроза виправдовує все: мародерство на фронті, псевдореформи в тилу, договорняки з олігархами, ручні правоохоронні органи, контрабас для своїх. Україну мають грабувати українці…

У 2019 виявилось, що запит на радикальні зміни нікуди не подівся. З’ясувалось, що українці не готові відмовитись від майбутнього в обмін на занурену в минуле культурну ідентичність. Українці ладні були ризикнути та обрати під час війни невідоме, аби тільки отримати ще один шанс на радикальні зміни. На жаль, наразі радикально змінився тільки імідж президента. Замість «батька нації» з гумовою посмішкою ми маємо щирого аматора, якому критично бракує ідей та людей, аби узятися за капітальну перебудову держави.

Виявилось, що нові люди не гарантують нової якості. Що найбільш системні діячі в цій країні – олігархи – мають більше ресурсів, інформації, кадрів та можливостей, аніж президент та уряд разом узяті. Що соцмережі ще не здатні на рівних конкурувати з телеканалами. Що кількість ухвалених законів не завжди корелюється з їхньою якістю. А право призначати керівників силових відомств аж ніяк не гарантує їхньої ефективної роботи.

Час грає проти Зеленського. І головний його ворог – не Путін, і навіть не війна. Головний ворог Зеленського – брак змін у державі. Мерехтіння кадрів «турборежиму» втратило свій гіпнотичний вплив. Ми все більше прозріваємо: попри те, що Президент особисто не конвертує свої повноваження у нові статки, держава-рекетир нікуди не поділась. Не краде він - вкрадуть за нього. Базовий запит на справедливість не задоволено. Інституції не виконують свої основні функції. Напруга в суспільстві зростає.

На відміну від Порошенка, війна не стане для Зеленського індульгенцією. Якщо б українці шукали захисника, вони б точно обрали іншого президента. В суспільстві зашкалював запит на радикальні зміни. Якщо суспільство не почне відчувати ці зміни у найближчому майбутньому, боюсь, українці розчаруються в демократії як такій. Бо більш радикального голосування, аніж в Україні цього року, годі уявити. Якщо воно не призведе до радикальних змін, українці шукатимуть інші способи їх запустити.

«Техас мають грабувати техасці» ми вже пройшли. Такий суспільний договір більше не працює. Виявилось, що одної щирості для радикальних реформ замало. Потрібні люди відповідної якості та масштабу. Потрібні системні рішення. Потрібні команди, здатні втілювати ці рішення в життя. З цим в країні критичний дефіцит. А в публічному секторі – і поготів.

Схоже, політичний годинник Зеленського потрохи починає нагадувати бомбу з часовим механізмом. Де Голль за перші чотири місяці при владі зупинив військовий переворот, розробив проект нової конституції Франції, виніс її на референдум, виграв референдум і започаткував П‘яту Республіку. Рузвельт за перші 100 днів свого президенства зупинив банківську кризу, створив Федеральну Адміністрацію надзвичайної допомоги (FERA), Громадянський корпус охорони довкілля (CCC), Адміністрацію регулювання сільського господарства (AAA), Адміністрацію громадських робіт (PWA) і Адміністрацію національного відновлення (NRA), а також Tennessee Valley Authority (TVA) — федеральну корпорація для забезпечення судноплавства, контролю повеней, вироботки електроенергії, виробництва добрив і загального економічного розвитку району Долини Теннессі, що особливо постраждала від Великої депресії. Нагадаю, що тоді час плинув значно повільніше, оскільки ані інтернету, ані мобільного зв’язку, ані тим паче «Держави в смартфоні» не було. Чим нас наразі можуть порадувати українські реформатори?

Або вже цієї зими на ЗЕ-команду чекає радикальне перезавантаження, або навесні президентові прийдеться йти на поклон до Тимошенко/Яценюка/Хорошковського і просити реанімувати систему аби уникнути соціального вибуху. Але для Зеленського це стане початком кінця його політичної кар‘єри. Бо реаніматорів системи в Україні і без нього не бракує. Бо його обирали як останній мирний шанс на радикальні зміни...