Ми маємо позбутися пострадянськості

У вівторок, 27 листопада ми мали цікаву зустріч з Президентом Грузіі Міхаїлом Саакашвілі. Багато говорили про результати виборів в двох країнах. Цікаво було послухати лідера, що звик до перемог і отримав першу в своєму житті політичну поразку, як він оцінює, чому так трапилось, чому грузини, що в переважній більшості підтримують реформаторський курс його команди, все ж віддали перевагу опонентам.

Саакашвілі розказав одну повчальну, як на мене історію. Він провів десятки зустрічей в усіх регіонах краіни, і ось в Батумі, який сьогодні навіть опоненти Саакашвілі називають прекрасним світовим курортом, так було розбудовано і розвинуто місто, йому на шию кинулася місцева жителька. Вона запричитала: дякуємо, що відреставрували місто і такі гарні будинки побудували, і туристи приїхали, і на нашу вулицю дорогу проклали.

Президент стояв щасливий, бо ж чи є краща оцінка твоїх реформ, коли їх визнають прості громадяни. І тут тітонька додала: от якби ще ви тільки ще про нас, бідних людей подбали і щось нам дали, було б зовсім гарно... Вона була ще не пенсійного віку, ця пані, але її психологія була сформована виключно у радянській системі . І вона не хоче замислюватися про свої нові можливості в оновленому місті, про, можливо, свою маленьку справу, а вперто чекатиме, що дасть їй держава і влада. І, мабуть, завжди голосуватиме за тих, хто обіцятиме безкоштовний рай.

Коли президент розповідав цю замальовку із життя, в мене виникали яскраві паралелі з Україною. Маємо ментально позбутися пострадянськості - і в політиці, і в суспільстві. А ще згадувала перший приїзд Саакашвілі в Україну: він - ще опозиціонер, не президент, за кілька місяців до революції троянд. Тоді він мав теплу зустріч з Ющенком, Тимошенко, Морозом, які перед цим довго шукали йому на подарунок вишиванку такого козацького розміру): як все змінилося - і в долях цих політиків, і в їх краінах за ці 10 років.

Тест на пострадянськість можна пройти тут