Жінки в політиці. Відмінність між Заходом та Україною

Мені дуже імпонує в західних жінках-політиках те, що вони гідно сприймають свій вік. Час не надуриш. Більше того, їхній вік – це не недолік, це, навпаки, досвід, професіоналізм, це їхнє надбання. Вони доглянуті, із сучасними зачісками, в гарних костюмах, але не роблять трагедії зі своїх зморшок і не вважають боротьбу зі зморшками важливою частиною свого політичного життя):

З іншого боку, і суспільство з повагою ставиться до віку жінки в політиці, вимагає від неї не оновленої зовнішності, а в першу чергу змісту і позиції. В страшному сні не можна собі уявити, щоб хтось у цивілізованому суспільстві кинув у спину жінці за 50 «баба Ангела» чи «баба Хілларі». Вони пані, вони самі себе створили, суспільство шанує їхній життєвий досвід.

Натомість у нас можна щось там плести про 45-річних баб скрючених, кидати в спину зневажливі репліки жінкам про фізіологічні особливості зрілого віку. І хто це робить? Як правило 30–45-річні невдахи, в яких нічого в житті не вийшло і навряд чи складеться, бо вони створені з комплексів.

Але ми йдемо правильним шляхом): З президії ВР я з радістю бачу вже іншу сесійну залу, аніж ще два роки тому. Там набагато менше манірності, дорогих брендів, але там більше розумних, інтелектуальних, справді гарних і сильних жінок): Парламент стає більш європейським – в першу чергу завдяки українським жінкам-політикам.