Чому ми, українці, цураємось свого?

Незважаючи на перепони, міжнародні та вітчизняні, Україна поступово рухається до Європи. Вірніше сказати, повертається в Європу, звідки її силоміць забрали, спочатку знищивши ранішню державність, а згодом огородивши «залізним парканом» майже на століття. Якщо ж глянути на це дійство з масштабів сьогодення, то Україна легалізує свою затишену політикою та історією європейськість, завдячуючи Небесній сотні Майдану гідності.

Про що ж маємо дбати, рухаючись зрештою в потрібному напрямі? Про європейські стандарти, безперечно. Бо гідне життя — це дотримання законів, їх безумовне виконання, затосування цивілізованих процедурних норм і регламентів, які дають можливість для натхненної праці і творчого розвитку середовищ життя.

А що має надихати нас найбільше в цьому процесі пізнання, після вікового забуття, самих себе — своєї різномасштабно-геопозиційної та тисячолітньої історії, культури, мови тощо.

Center lingua facit – мова творить народ, казали древні римляни. То ж саме мові зараз в масштабах її сучасної динамічної концептосфери необхідно надавати пріоритет у вивчені, застосуванні, науковому удосконалені, популяризації та мотиваційному моделюванні для вивчення іншими народами та громадами тощо. Нині від суспільства ще приховані глибинні пласти стилістично-енергетичних мовних потенціалів, які ми за браком державницького функціоналу чи розуму і часу ніяк не відкриємо для глобального світу.

Є закономірність, яку не хоче враховувати наш політичний істеблішмент, просякнутий паркетно-статусним ритуальним зросійщенням, – чим потужніше звучатиме рідна мова, тим величнішою буде держава. Бо через мову йде пізнання всіх багатств країни — від економічних векторів до соціолінгвістичних кодів середовищ життя як глобальних перспективних потенціалів сучасної цивілізації.

Україна має, незважаючи на значні історичні періоди пригнічення мови і навіть намагань її знищення, потужну перспективу у світі. Понад десять мільйонів мовців українською живе у світі. Українство плекає рідну мову в далеких Австралії, Аргентині, Бразилії, Канаді, США чи ближчих Франції, Німеччині. Португалії, Іспанії, Польщі …

На питання — чи є інтерес до української у світі — відповім так. На початку минулого століття українська була визнана на міжнародному конкурсі другою за милозвучністю. Наприклад, у Франції, ще 1938 року вона вперше була включена до навчальної програми вищого навчального закладу – Національного інституту східних мов (INALCO), де вивчається і дотепер. Сьогодні у чотирьох вищих навчальних закладах Франції є спеціальні програми штудіювання української. Крім INALCO наша мова вивчається у Сорбонні, університеті Люм’єр Ліон-2 (Université Lumière Lyon 2) та Париж-8 (Paris 8).

У Німеччині, в університеті Грайфсвальда завдяки ґранту МЗС Німеччини відроджується кафедра україністики. Повідомлялось, що 2017 стане роком української у Німеччині, а в Україні буде рік німецької. До речі, минулий рік указом Президента України був оголошений роком англійської. Цьогоріч шістсот волонтерів з різних країн приїздять власним коштом до нас вчити наших дітей англійської мови. І це прекрасно.

Однак виникає одне просте питання — якість власне української мови в Україні. Вона падає. Завдяки діям агресора закидуються комунікаційно-контентні формати в мемах на кшталт – «какая разница, на каком язике разгаваривать» тощо.

Незважаючи на потужний поступ щодо повернення української на законодавчому рівні (закони про мовні квоти на радіо та телебаченні), необхідно негайно звернути увагу на застосування української в середовищах життя. Особлива увага — школі, дитсадку, навчальним програмам для біженців із зони АТО.

Нинішній школяр, як не прикро, ще не закоханий в рідну мову, він її сприймає як виробничу необхідність. А це проблема освітньої політики та практик, навчальних програм, вчителів та суспільства. І тут рік української в Україні ситуацію не врятує. Потрібна системна робота з розвитку мови на всіх щаблях державно-суспільного життя за найвищими мотиваціями в епоху креативних індустрій та економіки знань.