Процес «заспокоєння Путіна» вже незабаром може отримати сумні результати

Підсилені технологічно-креативними та геостратегічно-інфраструктурними можливостями РФ ці месиджі розганяються по світу, створюючи додаткові проблеми Києву до тих, які він нагромадив до цього самостійно.

Елементарний аналіз дій путінського режиму (не беручи історичний контекст існування московської імперії) свідчить про те, що сподівання певними уступками схилити московітів до співпраці чи прийнятного обопільного рішення є апріорі марною справою. Неможливою в принципі і ніколи. Тому будь-яка, навіть найменша публічна згода чи реальна правнича поступка агресору може стати його плацдармом для розширення наступу на ще не зцементовану остаточно конструкцію нашої державності.

Небезпека полягає і в тому, що наші міжнародні партнери теж завзято шукають щілину в українській обороні, щоб добитися нашої згоди на перегрупування сил і формулювання видозміненої позиції Києва щодо перспектив мирного врегулювання ситуації на Сході країни.

Один із тривожних індикаторів майбутніх можливих метаморфоз у політичному пасьянсі всередині «нормандської четвірки» можна позначити як тезу «Заспокоїти Путіна». На задоволення его старіючого кремлівського очільника працюють зараз державні, політичні і бізнесові структури багатьох країн. Як приклад наведемо ситуацію з розглядом петиційним комітетом Бундестагу петиції про визнання Голодомору геноцидом українського народу. МЗС Німеччини наполягає на відхиленні цієї петиції. Член комітету, депутат від правлячого Християнсько-демократичного союзу (ХДС) Арнольд Фаатц, представляючи позицію МЗС прямо заявив: «…ніхто не хоче створювати нові теми для конфронтації з Росією». Тому аргументація деяких німецьких політиків і чиновників, яка наводиться для відхилення петиції граничить з абсурдом та цинічною брутальністю недемократичного дискурсу.

Процес «заспокоєння Путіна» вже найближчим часом може отримати результати, однак зовсім не ті, на які розраховує Захід. Терористична авантюра Кремля в Сирії, яка тривалий час приносила політичному режиму РФ лише проблеми, нарешті може отримати позитивне для Кремля продовження з достойними політичними дивідендами Путін вніс на розгляд Держдуми РФ законопроект, прийняття якого зніме ще один «тягар» міжнародних зобов’язань – Москва знову дарує собі право цинічно ігнорувати міжнародну спільноту, тобто не визнавати рішень Міжнародної комісії з розслідування порушень гуманітарного права. Варто згадати, що ще 2016 року РФ відмовилася від пріоритету міжнародного права над національним. А це відкриває повністю «шлюзи», наприклад, у проведенні масштабної операції російських військ у Сирії. Тут Трамп класично підіграв Путіну, вивівши американські війська і фактично передавши йому естафету «миротворця». Тепер від Путіна залежатиме ситуація не лише в Сирії, а загалом в регіоні. Бо в разі ситуативної геостратегічної потреби для Кремля будуть і численні жертви і нові потоки біженців. Куди будуть спрямовуватися ці потоки не є секретом – традиційно вони агентурою Кремля за сприяння їхніх сателітів на Близькому Сході направлятимуться в Європу. Такого «заспокоєння» бажають лідери ЄС, зокрема Німеччини і Франції?

Прийняття цього закону путінською думою і мовчання міжнародної спільноти остаточно зніме перепони для проведення широкомасштабного наступу регулярної армії РФ проти України на Сході, а також флангових ударів з півночі і півдня. Очевидно, що для реалізації цієї масштабної мети терміново вносяться зміни в російське законодавство, які передбачають спрощене визнання носіями російської мови громадян Білорусі і України. А це прямий шлях до визнання їх громадянами РФ і відповідно наполяганні на політичному і збройному захисті, який за потреби можна імітувати як миротворчо-месіанську агресію з порятунку чи примушення до миру (як це було з Грузією).

Намагання української влади перехопити геостратегічну ініціативу у процесі мінських і нормандських перемовин, що, варто віддати належне, було зроблено достойно і публічно (спочатку ліквідація терористичних утворень Л/ДНР і виведення російських військ), може призвести до посилення агресії. Тут єдиним виходом для Києва є утримання в центрі міжнародної уваги власних ініціатив і відновлення політичної коаліції проти діючого режиму Кремля.

Колишній генеральний директор Військового штабу Європейського союзу в Брюсселі генерал Жан-Поль Перрюш нещодавно, під час засідання комісії «Правда, справедливість і відновлення миру між Росією та Україною, спільно з Європейським союзом» у Парижі так прокоментував ситуацію: «Раніше ми говорили, що Путін порушує міжнародні угоди, руйнує світовий порядок, а тепер виходить, що з його боку це була розумна тактика – саме так і потрібно діяти для досягнення своєї мети в Україні, як, до речі, він вже зробив у Грузії».

В ситуації, яка складається для РФ у світі та всередині власної держави, демонстрація абсолюту сили буде мати потужний ефект – Росія знову опиниться в центрі світової уваги, займе чільне місце в системі міжнародної безпеки, а Путін отримає довгоочікувану сатисфакцію у вигляді рукопотискання перших осіб світу і можливості диктувати свої умови європейським політикам-«миротворцям», яких вже підпирають альтернативні політичні сили колективного путінства в їхніх країнах.

В бажанні задовольнити сьогоденні миттєві інтереси своїх країн, великого бізнесу, власного політичного майбутнього лідери провідних країн, причому без очевидного злого умислу, засуджують світ до майбутнього хаосу і занурення в темряву терористичного існування. Інакше вони б давно мали зрозуміти, що нинішній політичний режим Російської Федерації є апологетом планетарного тероризму. Наголошую – не індивідуального, групового чи навіть державного, а саме планетарного. Вони вже давно зайняли досить сильні позиції в міжнародних структурах – ШОС, ОБСЄ, ПАРЄ, Радбезі ООН тощо. Терористичне посилення Кремля в різних точках планети, за свідомого потурання з боку нинішніх провідних світових гравців, призведе вже в недалекому майбутньому до переформатування системи міжнародної безпеки за лекалами Путіна. За планетарними терористичними лекалами Путіна. А тероризм такого масштабу, якщо він стане реальністю, може завершити цивілізаційну історію людства.