Росія перетворює інфраструктурні транзити на геостратегічну зброю

З тих пір як людина винайшла колесо світ став невпинно наближатися до такого феномену як глобалізація. І хоча остання заполонила весь планетний простір, суперечки щодо того, чим є глобалізація – благом чи трагедією – не вщухають.

Однак безперечним фактом залишається те, що глобалізація змінила правила гри на світовій арені і породила нові явища, які можна охарактеризувати узагальнюючою назвою «геостратегічні процеси» чи навіть «геостратегічні реальності». При цьому усвідомлення всеохопності цих процесів як міжнародного виміру сучасності, стають все більш визначальними навіть там, де раніше традиційно застосовувалося поняття «геополітика». Однак це ще не стало закономірною відправною точкою комплексного аналізу світових подій як в оперативно-лінійному, так і в ситуативно-ігровому масштабі.

Досить яскраво це глобалізоване явище висвітлилося на останніх подіях довкола світової проблеми з постачанням газу. Намагання путінської Росії, а перед цим Радянського Союзу, поставити Європу в залежність від газогону, який давав можливість вирішувати багато питань геополітичного характеру, за розширення інструментарію енергетичного балансу втратило свої вихідні можливості прямого впливу. Відтоді як Кремль знову реально перетворив власні газопроводи в предмет геостратегічного шантажу, тема газу набула ваги безпеки світового масштабу.

Це, попри вирішення власних інтересів із постачанням газу на європейський ринок, розуміють США. Необхідність чіткої диверсифікації газових поставок і рівного доступу до ринку всіх гравців європейського континенту на сьогодні є передумовою розвитку світової економіки і підтримання мирного співіснування. Тому США як лідер планетарного балансу мирних прав наполягають на посиленні санкцій щодо будівництва газогону «Північний потік-2», який поряд із «Турецьким потоком» робить нинішню Росію основним гравцем на європейському енергетичному ринку.

Німеччина публічно і дипломатично відстоює «Північний потік-2» як суто економічний проект. При цьому канцлер Ангела Меркель закриває очі на можливі наслідки збільшення впливовості Кремля на території ЄС саме завдяки газовій «голці», яку Німеччина ніби-то буде контролювати. Тут хотілося б звернути увагу на деякі очевидні особливості застосування путінцями газогонів у майбутньому.

Нещодавно в Польщі, у точці входу газу з РФ у польську газопровідну систему нафтогазова компанія PGNiG встановила установку з очищення газу. Чималі витрати на таку установку пояснюються тим, що поляки побоюються «брудного» газу, який росіяни можуть запустити в систему польських газогонів, вивівши їх таким чином з експлуатації.

Якщо ми повернемося до української газотранспортної системи, яка наразі залишається наймасштабнішою, а значить і найпотужнішою для поставок з РФ до Європи, то варто згадати, що росіяни категорично не погоджуються переносити точки передачі газу із західного кордону нашої країни на східний. Адже тоді, крім маніпуляцій з обсягами газу, що постачається, Кремль втрачає можливість проводити прямі технологічні диверсії проти України і Європи. А така потреба в непрацюючій ГТС України у Кремля може виникнути, коли необхідно буде заблокувати український транзит в інтересах нових газопроводів.

Тому варто з великими пересторогами підходити до нових угод щодо купівлі Україною газу в РФ напряму, бо виникає пряма загроза використання газогону для шантажу української влади та її стратегічних партнерів. Вбачати в постачанні газу, яке ми готові відновити вже найближчим часом, лише економіку є недооцінкою загроз національного рівня та міжнародною геостратегічною короткозорістю.

Кремль давно і наполегливо працює над створенням мережі інфраструктурної залежності Європи. Фактично він добивається створення нової геостратегічної зброї. Варто усвідомити, що в умовах глобальних реальностей будь-яка транснаціональна, а особливо трансконтинентальна діяльність набуває геостратегічної ваги і такого ж рівня загроз. Геомонополія перетворюється в інфраструктурну монополію і тоді геостратегія перетворюється в давню політику загарбання.

В глобальних динаміках сьогодення, новітніх процесах і реальностях політика і економіка стають одним цілим. Розуміючи і усвідомлюючи це на всіх рівнях державного управління і громадянської відповідальності, нам варто ініціативно та постійно компонувати різноманітні геостратегічні композиції дипломатично-технологічної гри, які б врівноважували на міжнародному рівні можливості країни та навіть створювали умови для домінування за певними напрямами. Залишатися в полоні задавнених традицій геополітичного розуміння свого місця і ролі, тим паче такого, яке визначають інші світові гравці, для нас не лише принизливо, а й згубно.