Чому вживання топоніму «Донбас» несе небезпеку для України

Те, що на окупованих територіях Луганської і Донецької областей присутні терористичні підрозділи як із числа кадрових російських військ, так і місцевих проросійських маргіналів, відомо з самого початку агресії. Однак законодавчої фіксації тероризму як специфічного, гібридного за масштабами і проявами явища, яке насаджує в цьому регіоні Кремль і потім розповсюджує його на світ, на жаль, з боку України немає. Бо ж не можна вважати таким документом постанову від 2015 року «Про Звернення Верховної Ради України до Організації Об’єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської Асамблеї НАТО, Парламентської Асамблеї ОБСЄ, Парламентської Асамблеї ГУАМ, національних парламентів держав світу про визнання Російської Федерації державою-агресором».

Така парламентська непослідовність і дипломатично-правова беззубість приводить до юридичних колізій на міжнародній арені. Є випадки, коли вітчизняні суди при розгляді справ щодо посягань на територіальну цілісність України, дії окремих осіб у зв’язу з цим, відмовляються визнавати так звані ЛНР і ДНР терористичними організаціями саме з юридичної точки зору.

Так само знято з порядку денного питання про зміну адміністративних кордонів Луганської, Донецької та прилеглих областей з метою відновлення історичної справедливості. Прийняття рішення ВР про формування нових адміністративних одиниць, які б відповідали історичній справедливості і про що неодноразово йшлося в дискусіях науковців і пропозиціях активістів керівництву держави, цілком відповідає новій парадигмі розвитку держави, пов’язаній із процесом децентралізації. На жаль, в такій постановці питання адмінустрою у ВР не розглядаються. А це, своєю чергою, призводить до посилення статусу невизнаних територіальних утворень на міжнародній арені, чого наполегливо добивається путінський режим. Використання топоніму «Донбас», закладеного і викоханого радянськими спеціалістами з питань «дружби народів», переводить його із категорії побутового використання в категорію політичної фіксації.

Спеціальний представник Державного департаменту США у справах України Курт Волкернеодноразово протягом останнього часу наголошував на тому, що Мінські угоди передбачають відновлення територіальної цілісності України та розпуск незаконних структур, якими і є ЛНР і ДНР. «Метою мінських угод (підписаних лідерами так званих «ЛНР-ДНР») є відновлення територіальної цілісності України та конституційного порядку. Реалізація Мінська дорівнює розпуску цих незаконних структур», - стверджує Волкер у своєму дописі у Твітері за 5 березня.

Звісно, наполеглива робота і заклики керівництва української держави до міжнародної спільноти щодо введення на територію окупованих районів Донецької і Луганської областей миротворчих сил ООН з функціоналом місії примушення до миру є правильним кроком в цій ситуації. Але не враховування багатоаспектності процесу звільнення окупованої путінцями української території, яка може будь-якого моменту «вистрілити» у спину через активну діяльність кремлівських дипломатично-технологічних центрів, свідчить про досить обмежений потенціал нинішньої української влади.

Незавершеність і сегментарність законодавчого процесу щодо окупації і перспектив звільнення територій Сходу і АРК, конституційний вакуум модернізацій, перманентні скандали довкола прийняття вкрай необхідних рішень ВР щодо модернізації країни в парадигмі світу 4.0, внутрішньокланова боротьба вкупі з радикальним протистоянням політичних сил країни підтверджує тезу про зростання небезпеки для української державності.

У справі боротьби з таким витонченим ворогом як Московія не може бути дрібниць, другорядних питань чи відкладення вирішення певної проблеми на потім. Історія доводить, що в таком випадку на обрії одразу з’являється загроза чергового програшу.

Завжди вважав, що для перемоги над віковічним супротивником варто було б оприлюднити кроки, що має вчинити держава і суспільство та послідовно їх виконувати. Публічність цього процесу забезпечила б своєчасність виконання взятих зобов’язань і прибрала б підкилимність при вирішенні всіх виникаючих проблем чи негараздів.

Вирішення топонімічної проблематики слугувало б відправної точкою в цьому процесі. Бо тоді ми виходимо з радянсько-російського історіографічного дискурсу і отримуємо можливість, зрештою, творити власну історію. А це — передумова остаточної перемоги над Московією.