Поліські гібридні торф’яні війни

Розробка ж торфу для енергетичних потреб та сільського господарства має давню історію. Свого часу на території області діяли дев’ять торфобрикетних заводів. Це були і робочі місця, і наповнення обласного бюджету і бренд альтернативного паливного потенціалу області.
Перманентна політико-економічна національна криза, до якої додалось нездарне галузеве управління в області (у ДП Чернігівторф» за десять років змінилось понад два десятки керівників), борги, відверті рейдерські захоплення тощо призвели до того, що зараз залишилось лише два таких заводи - Смолинський та Ірванцівський. Але й над ними вже зібралися хмари та незабаром може вдарити адміністративно-столичний «грім» - на адресу Чернігівської обласної держадміністрації надійшов лист з міністерства економіки з пропозицією ліквідувати ці підприємства. Тобто, передати спочатку на баланс Фонду держмайна. А потім їх закриють, поріжуть на брухт і, як кажуть, закриють питання. (Очевидно, ми спостерігаємо зараз формальну кампанійщину сучасних технократів, які ненависно борються із державними виробництвами як явищами, що опонують їхнім освітнім канонам і реаліям глобального світу, який вимагає особливої уваги до місцевих особливостей і можливостей територій).
Без роботи, а отже без засобів існування, залишаться кілька сотень людей. Враховуючи, що ці підприємств є бюджетоутворюючими (у 2015 році Ірванцівський завод сплатив до бюджету 6 мільйонів гривень податків), то це вдарить і по іншим категоріям населення області.
Минулого року подібна ситуація спостерігалася і на Житомирщині із Озерянським торфозаводом. Його вдалося відстояти, але зависло питання з поверненням ліцензії, яку спеціально відібрали свого часу, мабуть, готуючи підприємство до банкрутства (така ж ситуація і на Чернігівщині).
Спостерігається цілеспрямована діяльність певних посадових осіб, направлена на знищення торф’яної галузі в країні. Не думаю, що виробництво торфу припиниться. Просто місце державних підприємств займуть спритні ділки, або філії іноземних корпорацій (не виключаю, що країни-агресора), які розроблятимуть торф’яні родовища і не платитимуть податків до бюджету чи отримуватимуть свою маржу за сировину.
Виникає традиційне питання — кому це вигідно? Однозначно, не Україні і українській державі, і не легальним працівникам державних підприємств. Хтось завершує намагання розвалити залишки галузі (яка «тягне» на сучасний перспективний кластер) і влаштувати прибутковий тіньовий бізнес.
І тут своє слово мають сказати правоохоронні органи. Тому що вони зараз залишаються останньою надією у протистоянні працівників торфопереробних заводів і впливових рейдерів, які стоять за спинами тих, хто направляє листи про ліквідацію підприємств.