Марш «Вагнера» на Москву. Вікно можливостей для швидкого завершення війни

Імперії руйнуються через перенапруження сил. Найчастіше – під час воєн. І внаслідок воєн. Особливо, воєн на виснаження, які тривають неспівмірно довго як для досягнення поставлених перед ними цілей.

Наслідком такої війни є зменшення загального багатства в імперії і скорочення суспільних благ. А відтак – загострення конкурентної боротьби за внутрішні ресурси між різними політичними, економічними, військовими та й просто суспільними групами. А у випадку РФ ще й між кримінальними кланами.

Виступ Євґєнія Пріґожина – мав саме таку природу. Багатомісячний рефрен «Гдє боєпріпаси?!» – це саме про ресурси, яких завжди менше ніж хочеться, і які розподіляються «несправедливо», бо дістаються іншим, а не тобі.

Боротьба за ресурси створює напруженість не лише на фронті, а й в тилу. А тил на росії – це різні кланово-станові, але однаково злочинні угрупування. Це створює додаткову напруженість у відносинах між ними, суперечність інтересів, бо обсяг ресурсів зменшується, а апетити і кількість груп – збільшується.

На 16-у місяці того що у нас називають широкомасштабним вторгненням, внутрішня напруженість і суперечності у ворожому таборі дійшли точки кипіння. Нерви – це теж ресурс, психологічний. Думаю, що внесок у зрив даху наших ворогів таких стратегічних ІПСО, як нагнітання тривоги через очікування українського контрнаступу, теж був доволі суттєвим. Бо довготривалим…

Зміна стратегічної ситуації спонукає нас до оновлення нашого словника, яким ми описуємо реальність. Широкомасштабне вторгнення вже неактуальне. Воно захлинулося ще минулого року, а остаточно вичерпало свої ресурси і пояснювальну силу у битві за Бахмут. Відтепер можна вести мову про широкомасштабне відторгнення окупантів, визволення України. А український контрнаступ вже варто усвідомити як наступальну операцію. Це вороги зараз обороняються і пробують контратакувати…

До закінчення війни буде важко переконати наших західних партнерів чи перенавчити іноземних журналістів що «українська криза» давно закінчилася (як внутріполітична ще влітку 2014 року). Але треба спробувати переконати політиків і навчити світові медіа, що відтепер розпочалася російська криза, внутрішньополітична і загалом системна. В московській історичній традиції це називається смутою. І триватиме вона років 10, не менше. Розкладення чи розпад тіла імперії з усіма витікаючими наслідками для оточуючого світу. Тліючі внутрішні конфлікти конаючої імперії утилізують навіть ті ресурси, які ще залишатимуться на момент закінчення війни.

І так, марш «вагнерят» на Москву хоч і завершився «кидком» спецслужб, усе ж відкрив вікно можливостей для швидшого завершення війни. Як перший удар по цілепокладанню імперії (розширення і відновлення). Пріґожин у своєму першому перед початком путча відео спростував положення офіційної кремлівської міфології й тези пропаганди про причини початку й необхідність цієї війни. Про те, що жодне НАТО Росії не загрожувало і ніяких нацистів в Україні не було. Про те, що кількість втрат є в рази більшою за ту яку уявляють собі росіяни. І найголовніше, він озвучив вголос тезу, що Росія може припинити війну тільки шляхом виведення своїх військ з території України.

Ця думка не відразу буде почута й усвідомлена в імперії, особливо, після «кидка» маршу Пріґожина, але вона вже прозвучала для усіх активних учасників процесу: політиків і офіцерського корпусу. Головним був не фізичний марш, а вторгнення в інформаційний простір РФ. Тепер все можливе і нічого не заборонено.