Віра росіян у вічного самодержця похитнулася
У неділю світові ЗМІ, шоковані подіями, які напередодні в Росії влаштували Євгеній Пригожин та його «вагнерята», вийшли з гучними заголовками на перших шпальтах: «Заколот послаблює Путіна», «Путін на межі», «Терор повертається проти диктатора». До токсичного іміджу російського президента після спроби путчу додався ще й зовсім неприємний для нього образ «кульгавої качки». 24 червня продемонструвало всьому світу абсолютну недієздатність російської влади, яка донедавна все ж асоціювалася з «залізною рукою» та згуртованістю біля лідера. Звісно, ніхто з більш-менш помітних осіб путінської вертикалі, відкрито заколот не підтримав. Але повальна втеча еліти з Москви та імпотентність силовиків, які по ходу маршу «вагнерівців» на столицю перед ними просто розступалися, не кажучи вже про повну відстороненість від подій тих самих «80% прихильників Путіна» серед звичайних росіян, мали б залишити багато невтішних для Кремля питань. Як і спосіб з амністією флібустьєрів, у який конфлікт було вирішено.
Зараз у російських пабліках популярна версія, що насправді вся ця сюрреалістична вистава («побічним» результатом якої є абсолютно небутафорні загиблі) була зрежисована зверху. Мета, яку могли переслідувати творці цього аж надто креативного стрес-тесту: знайти слабкі ланки у системі і в екстремальній ситуації поспостерігати за поведінкою основних акторів.
Як би там не було, головним миротворцем, який змусив Пригожина та його «соколів» сховати зброю, офіційно представлено білоруського диктатора Олександра Лукашенка, роль якого визнано публічно. Але в ході активних перемовин, що велися між Кремлем та Пригожиним, спливла ще одна фігура – губернатора Тульської області Олексія Дюміна, який виступив одним з ключових медіаторів (хоча сам він це не підтверджує).
Це прізвище вже кілька років згадують оглядачі, коли розмірковують про майбутнього наступника Путіна на президентській посаді. А під час останніх подій, коли головна російська «скрепа» перебувала чи то в Кремлі, чи то в Петербурзі, чи на Валдаї, питання «хто, якщо не Путін?», знову набуло актуальності. Система, яка роками заточувалася під одну людину, напряму залежить від її дієздатності. Хоча, звісно, є й технічний запасний варіант. За російським законодавством, якби діючий президент подав у відставку, помер або подальше виконання їм повноважень було неможливим (аж надто розпливчасте формулювання) його обов’язки перейшли б до прем’єра. Який, до речі, під час заколоту публічно себе ніяк не проявив.
Тож коли увесь світ і росіяни побачили, що час «вічного» самодержця добігає кінця, давайте розберемося, хто ж має шанси посісти його місце та за які заслуги.
Олексій Дюмін
Генерал-полковник Олексій Дюмін був офіцером охорони Путіна під час його першої президентської каденції та заступником керівника служби охорони прем’єра і його ад’ютантом, коли нинішній російський диктатор керував урядом. До путінської епохи Дюмін працював в управлінні охорони Бориса Єльцина та Віктора Чорномирдіна, де займався забезпеченням зв’язком.
Коли Путін повернувся на своє «законне» місце після зіц-президентства Дмитра Медведєва, Дюмін зайняв місце начальника управління Служби безпеки президента Федеральної служби охорони Росії. Охоронець Путіна Охоронець Путіна згадував, як врятував свого патрона, коли до його резиденції в горах вдерся ведмідь.
Під час подій в Україні у 2014 році Дюмін відіграв одну з непересічних ролей. Він був призначений заступником начальника Головного управління розвідки, командувачем Силами спецоперацій РФ, що брали участь в анексії Криму. Особисто Дюмін, за інформацією російських ЗМІ, керував операцією з евакуацією з України експрезидента Віктора Януковича, якого Москва ще довгий час вважала за «єдиного легітимного».
У 2015-му Дюмін став начальником Головного штабу сухопутних військ, а в 2016-му – заступником міністра оборони. Втім ненадовго – буквально за місяць безвідмовного «солдата президента» несподівано послали виконувати обов’язки губернатора Тульської області, а згодом він вже виграв губернаторські вибори і став керувати областю у повноцінному статусі. Але Дюмін – більше, ніж звичайний губернатор. Його нинішній формальний статус – скоріше, запасний шлях, на якому його тримали для більш важливої місії. І це – не тільки вправно пропускати шайби від президента, стоячи на воротах в матчах путінської Нічної хокейної ліги. Саме Дюміна, за останніми даними з «московських курилок», розглядають на місце міністра оборони замість Сергія Шойгу, який наряду з головою Нацгвардії Віктором Золотовим був одним з його наставників. А керівництво таким міністерством під час війни для Дюміна – трамплін до чогось більшого.
Михайло Мішустін
За російськими законами, саме на прем’єра автоматично ляже вся повнота влади в країни, якщо раптом не стане діючого президента. Мішустіна було призначено прем’єром в 2020 році в розпал епопеї з поправками в Конституцію, якими в результаті було фактично відлито в граніті майже пожиттєвий президентський статус Путіна.
Прем’єрський термін Мішустіна припав на два форс-мажори – епідемію коронавірусу та початок «спецоперації». Тож зараз економічно-господарські проблеми йому доводиться вирішувати, поки шеф грається у солдатиків. А справу уряду доводиться мати з катастрофічно схудлим через санкції бюджетом, та й ті гроші, що в ньому накопичуються, одразу зникають в бездонній дірці «СВО» (третина частина російського бюджету засекречена).
Інженер-системотехнік за освітою, вершиною кар’єри якого до прем’єрства було керівництво Федеральною податковою, є рафінованим технократом. З вуст Мішустіна нечасто можна почути політичні оцінки і тим більше войовничі спічі. Хоча на сумнозвісному «килимі» у Путіна, який напередодні вторгнення в Україну зібрав всіх підлеглих, аби вибити з них добро на визнання «ДНР»-«ЛНР», він також підтримав це рішення.
Попри те, що Мішустін, як і інші російські топ-чиновники, ходить під західними санкціями, його відносна виваженість може об’єднати навколо нього ту частину «несилової» еліти, яка бачить тупіковість путінської війни і вірить у перевантаження відносин з Заходом. Нинішній нейтральний прем’єр цілком може згодитися для цієї цілі. Певні оглядини Мішустіну влаштовували і в Китаї – місяць тому він перебував з дводенним візитом у Піднебесній. Сталося це після запрошення китайського лідера Сі Цзіньпіня, яке він особисто передав російському прем’єру в ході відвідин Москви. Опитування всередині Росії також показують непогані показники довіри голові уряду.
Конспірологи будують теорії, що президентське оточення може скористатися Мішустіним, аби нейтралізувати Путіна. Якщо прем’єр отримає тимчасові повноваження президента, він може підписати необхідні заколотникам накази та документи. Але є також версія, що останні події можуть змусити Путіна добре перетрусити своє коло – і серед кандидатів на виліт може опинитися не тільки скомпрометована армійська верхівка, а й травоїдний прем’єр. А от вже його наступника можна буде серйозно розглядати як «Путіна №2».
Сергій Собянін
Багаторічний мер Москви не шкодує ресурсів на власний піар, а гасло «как похорошела Москва при Собянине» вже стало мемом. Втім поки що Собянін дуже обережний в прояві своїх амбіцій, хоча посада багаторічного мера головного російського мегаполіса за умовчанням робить його одним з найвпливовіших діячів у країні. Кар’єра Собяніна тісно пов’язана з експрезидентом, а нині злобною «зіркою «телеграма» Дмитрієм Медведєвим. У 2005 році Собяніна призначили керівником Адміністрації президента, коли Медведєв пішов на підвищення в уряд, в 2007-му Собянін очолював його президентський виборчий штаб, а в 2010-му, коли Медведєв відправив у відставку легендарного московського мера Юрія Лужкова, він посприяв, аби тому на заміну призначили саме «сіру мишу» Собяніна.
Російські політологи відмічають аполітичність та відсутність різких рухів у Собяніна, тож його, як і Мішустіна, може просувати в майбутні президенти все та ж умовна «партія миру», що розраховує хоч на якесь потепління відносин зі світом. Проте знову-таки – «голубом» Собяніна можна назвати хіба що на фоні багатьох інших «ура-патріотичних» фігур російського політикуму. Мер Москви давно входить до керівних органів пропутінської «Єдиної Росії» та часом хизується екіпіровкою із Z-символикою. Внесений до санкційних списків Євросоюзу та США.
На похід заколотників на Москву Собянін відреагував оригінально: ще в суботу він оголосив понеділок в столиці вихідним днем «з метою мінімізації ризиків». Тож з обережністю та перестраховкою у нього все нормально.
Дмитро Патрушев
Міністр сільського господарства РФ Дмитрій Патрушев – син колишнього директора ФСБ та нинішнього секретаря Радбезу Миколая Патрушева, тож не слід зайвий раз уточнювати, яка група стоїть за його просуванням у вищі ешелони влади. Патрушев-старший – «яструб з яструбів», затятий антизахідник, прихильник різноманітних «теорій змов» і, як подейкують, разом з очільником ФСБ Олександром Бортніковим один з основних ідеологів повномасштабного російського вторгнення в Україну. Те, що план швидкого «вирішення українського питання» з тріском провалився, не ослабив позиції силового блоку. А голова Радбезу, за даними російських ЗМІ, брав безпосередню участь в перемовинах із Пригожиним під час останнього «військового заколоту», бо глава держави від них показово самоусунувся. Безумовно, Патрушев-старший – знавець та ходяча енциклопедія усіх кремлівських таємниць, зокрема, і тих, що стосуються безпосередньо Путіна. По одній з версій, Патрушев не лише вів переговори з «вагнерівцями», а використав їх для тиску на Путіна, виставивши йому певні умови від ФСБ.
Варіант з президентством Патрушева-старшого виглядає аж надто малоймовірним через його вік (у липні виповниться 72 роки), слабке здоров’я та категоричне несприйняття більшістю еліт, які краще вже будуть терпіти Путіна. Дмитро Патрушев є поки що не таким одіозним – його нинішня посада далека від силової сфери, хоча він «за родинною лінією» закінчив Академію ФСБ. Трудова біографія Патрушева-молодшого має цілком «цивільний» вигляд – робота в Мінтрансі, на керівних посадах в банку ВТБ, «Россельхозбанку» (сам цей банк Росія наразі вимагає підключити до системи SWIFT, погрожуючи виходом із «зернової угоди»), «Газпромі».
Цікаво, що попри родинні зв’язки, Дмитро Патрушев не запам’ятався якимись агресивними висловлюваннями чи любов’ю до закостеніліх радянських штампів, чим грішить його батько. Для середньостатистичного російського громадянина він не запам’ятався взагалі нічим – ні скандалами, ні епатажем, ні харизмою. У нинішній ситуації це може стати плюсом – якщо виборцям продаватимуть саме нову версію молодого енергійного Путіна. Останній на початках також виглядав блідо, але це не завадило зробити з нього незамінного вождя. Поки ж Патрушев-молодший перебуває у тіні, наскільки це можливо в його статусі.
Дмитро Медведєв
А от хто постійно намагається бути в інформпросторі – це колишній президент та прем’єр Дмитро Медведєв, який «підстрахував» Путіна між двома його президентськими термінами. Надалі потреба в таких рокіровках відпала, і старий соратник згодом позбавився Медведєва, відправивши того з прем’єрського крісла у заслання – на спеціально створену посаду заступника голови Радбезу.
Медведєв після кар’єрних вершин, на яких він перебував раніше, явно засумував у цьому відстійнику. Втім, російська агресія в Україні надала йому друге дихання – він став активним дописувачем в своєму «телеграм»-каналі, де в «подзаборному» стилі роздає характеристики українським та західним політикам, прогнозує розділ «неіснуючій» Україні та лякає застосуванням ядерної зброї. Також Медведєв оголосив війну «іноагентам» в Росії. Така трансформація та супермілітарізація іміджу Медведєва є досить кумедно, зважаючи на те, що раніше він вважався ліберальним політиком, а Захід бачив в ньому прогресивну альтернативу Путіну і його «гебістсьскій» команді. Нинішню поведінку експрезидента «кремленологи» пояснюють не тільки відомими всім поганими звичками, а й бажанням хоча б через епатаж повернутися у вищу лігу. Частково його старання Путін помітив, довіривши старому соратнику посаду першого заступника голови воєнно-промислової комісії. Тепер Медведєв іноді виходить зі свого «телеграм»-світу, аби зробити невіртуальні розноси директорам заводів ВПК.
Під час походу пригожинських загонів на Москву політик після певного мовчання розродився як завжди гіперболізованими заявами, що «розкол і зрада – це путь до вселенської катастрофи». Також Медведєв не оминув свою улюблену тему, майже самокритично зауваживши, що в історії ще ніколи найбільший арсенал ядерної зброї не знаходився в руках бандитів. Опозиційні російські ЗМІ повідомляли, що в той «судний день» Медведєв, як і інші можновладці, залишив Москву.
Проти того, що колишньому президенту вдасться увійти в ту ж ріку двічі, говорить хоча б той факт, що на другі ролі його відсунув сам Путін, з яким і пов’язані всі кар’єрні успіхи Медведєва. В «ультрапатріотів» та силовиків знайдуться більш органічні фаворити, а колишня симпатія західного світу зі зрозумілих причин давно розсіялася. Утім Медведєв лишається головою системотворчої партії «Єдина Росія», тож ще лишається в обоймі.
В’ячеслав Володін
Автор легендарного гасла «Є Путін – є Росія» В’ячеслав Володін отримав славу затятого прихильника «спецоперації» та викривача ворогів задовго до того, як такі таланти відкрив у собі Медведєв та інші.
Колишній перший заступник керівника Адміністрації президента в 2016 році з подачі Путіна очолив Держдуму і вже тоді про Володіна стали говорити як про майбутнього наступника. Спікер ловить не просто слово, а кожну думку Путіна та творчо її розвиває. Російський законодавчий орган же під його керівництвом перетворився на той самий «шалений принтер», який, не задумуючись, візує будь-які кремлівські ініціативи. А після початку «СВО» і пошуку ворогів всюди і вся фантазія депутатів сягнула таких висот, що деякі їхні ініціативи навіть вимушені гальмувати у Кремлі. Реакцію Володіна на пригожинський бунт можна було спрогнозувати заздалегідь – він закликав всіх консолідуватися навколо Головнокомандувача.
«Після Путіна буде Путін» – це ще один перл від Володіна. Чи буде інстинкту передбачення бажань найвищого начальства достатньо, аби Володін сам просунувся на найвищу сходинку – велике питання. На відміну від України, де обов’язки голови держави в разі його неспроможності виконує голова Верховної Ради, за російською Конституцією до спікера черга не доходить, навіть якщо прем’єра не призначено чи він також не може виконувати обов’язки. Втім, у Володіна в руках такий орган як Держдума, яка, як показала практика, може приймати в екстреному порядку все, що завгодно, і крутити правовими нормами, як хоче.
Та інші…
Серед системних кандидатів в контексті майбутнього президенства в Росії також називають експрем’єра Сергія Кірієнка, який працює першим заступником керівника Адміністрації президента і відповідає, зокрема, за зв’язки Москви з окупованими територіями. Періодично лунає в пресі і прізвище шефа Кірієнка – керівника адміністрації Антона Вайно, але в те, що цей непублічний технократ в’яжеться у таку гру, віриться дуже слабо.
Ще один робочий варіант – ексміністр фінансів, голова Рахункової палати Олексій Кудрін, який, незважаючи на свою приналежність до ліберальних кіл, користується довірою Путіна. Обидва ці кандидати можуть стати тими, з ким, на відміну від нинішнього президента, Захід за певних умов зможе мати справу. Про готовність перехопити прапор з боку представників російської опозиції – як системної, так і несистемної – сумно промовчимо.
Втім, у який бік подує вітер, частково можна буде побачити, коли за результатами безумного вік-енду будуть зроблені перші кадрові перетряски. І, звісно, зробимо скидку на те, що події в Росії набувають характеру, коли всі розставлені раніше шахові фігури можуть бути знесені з дошки одним ударом ноги. І той, хто вже не зупиниться, як це зробив Пригожин, може зірвати джек-пот.
Павло Вуєць, «Главком»
Коментарі — 0