Україну спробують використати як козир: є хороший і поганий моменти

В нас немає жодних підстав не довіряти тому, що каже пані Меркель. Якщо Марґарет Тетчер була Залізною Леді, то пані Меркель - це Сталева Леді. Те, що вона каже, реалізується, і навіть з певними негативними наслідками для неї самої: давайте згадаймо кризу біженців, коли вона, всупереч певним інтересам німецького суспільства і позиції політичних сил, навіть частини її власної партії, дотримувалася принципів, на яких побудована європейська спільнота, попри те, що її рейтинг знизився.

Щодо президента США Дональда Трампа - це складніше, оскільки це людина норовиста, непередбачувана. Попри тиск громадськості, ЗМІ, експертної спільноти, фактично обох партій в Конгресі США, він демонструє впертість і намагання якось покращити взаємини з президентом РФ Володимиром Путіним. Тут є певна небезпека. Але, з іншого боку, ми пам’ятаємо, що Сенат проголосував за законопроект з кодифікації санкцій і встановлення нового механізму впливу на зовнішню політику США: вони хочуть обмежити можливості Трампа робити на російському напрямку, що йому заманеться. Але ця пропозиція ще не стала законом - поки це запобіжники на випадок, якщо Трамп намагатиметься йти на такий діалог з Путіним, в тому числі по Україні. В будь-якому випадку, така ймовірність існує.

Росія здійснює свою збройну агресію проти України не лише через наші двосторонні суперечності, а й тому, що Україна є інструментом розхитування європейської і євроатлантичної єдності. Російській дипломатії притаманно зв’язувати в один вузол різні проблеми, а потім отримати дивіденди не безпосередньо в цих сферах. Наприклад, базування Чорноморського флоту було пов’язане з ціною на газ для України і потім з низкою домовленостей іншого рівня.

Росіяни намагаються використовувати Україну як козир, щоб домовитися з Трампом. Росія запевняє, що буде допомагати в боротьбі з міжнародним тероризмом, іншими проблемами, наприклад, Північною Кореєю, скорочувати ядерне озброєння, якщо Сполучені Штати підуть на поступки і натиснуть на Україну. Москва хоче повернутися до політики XX століття, коли вона вирішувала долю всього світу чи якихось маленьких країн.

Наші партнери, перш за все в Берліні та Парижі, повторюють, що за спиною українців не буде ніяких домовленостей, щодо долі нашої держави. Напевно, наша маленька перемога в тому, що й нинішня адміністрація Трампа говорить тією ж мовою.

Мені здається, що слова держсекретаря США Рекса Тіллерсона про те, що конфлікт між Україною та Росією може бути врегульований іншим шляхом, поза «Мінськом», є проявом прагматичності американців. Оскільки він не працює і не працюватиме. Попри те, що мантру нашого президента про безальтернативність «Мінська» вже повторюють канцлер Ангела Меркель та президент Франції Еммануель Макрон. Тобто нічого поганого в цьому припущенні Тіллерсона немає. Інше питання, що Україна не є серед ключових пріоритетів Вашингтона. Ось це погано. Навіть, здається, в адміністрації Барака Обами більше уваги приділяли нам. США не є видимим учасником мирних перемовин щодо українського конфлікту, але вони надзвичайно впливові за лаштунками. Сполучені Штати нікуди не дінуться - вони будуть частиною процесу. Але вони просто не хочуть брати участь в тому, що має дуже невеликі шанси на успіх.

Мінські домовленості є нікчемними з точки зору як українського законодавства, так і міжнародного права. Це зобов’язання, яке взяв президент, попри те, що вони є м’якою формою капітуляції України. Але президент поставив на кін свою репутацію. Вони неправильно характеризують сам конфлікт як громадянську війну. Воєнного стану в нас немає. І тому, звичайно, Мінські домовленості мають мало шансів бути реалізованими. З огляду на таку позицію нашого президента, європейці та американці не можуть пропонувати щось інше, навіть якщо в них є кращі ідеї.