«Революція» в США: що таке «третя» партія та кому вона потрібна

«Сполученим Штатам дуже потрібна нова політична партія – така, що представлятиме помірковану здорову більшість. Сучасні застарілі партії зазнали поразки, обслуговуючи маргіналів. Відтак більшість американців відчувають, що їхні інтереси не представлено», – йдеться в маніфесті про створення широкої політичної платформи «Вперед». За задумом її засновників, Девіда Джоллі – колишнього конгресмена-республіканця, Крістін Тодд Вітмен – колишньої республіканської губернаторки Нью-Джерсі та Ендрю Янга – номінанта на кандидата в президенти від демократів, платформа має об’єднати конструктивні елементи політичного спектра і перерости в нову партію, адже нинішні «не здатні подолати політичний екстремізм, що шматує країну».

Як свідчать настрої американців, попит на альтернативи – найвищий за останні кілька десятиліть. Опитування Gallup на початку року виявило, що потрібною появу «третьої» партії вважають 70% незалежних, 63% республіканців та 46% демократів. Зростання підтримки в лавах республіканців обумовлене фактором трампізму. Так, 68% «слонів» виступають за збереження Дональда Трампа лідером партії, тоді як 31% вважає, що їй потрібен новий лідер. Незалежні, які тяжіють до республіканців, поділені майже навпіл: 47% підтримують збереження лідерства 45-го президента, а 51% хотів би бачити на чолі партії нове обличчя. Хай там як, але «фактора Трампа» не уникнуть й конгресові довибори восени цього року, від результатів котрих певною мірою залежатиме і його доля як кандидата в президенти від Великої старої партії. Втім на крайній випадок Трамп може й сам зіграти 2024 року в «третю» силу, адже і ресурси, і популярність у нього є.

Не скажеш, що наразі у США немає інших партій, крім Республіканської та Демократичної. Так, можна згадати Природну партію, або Податкову партію, чи Партію народних мас, утім – «народних мас» у тих партіях по одному члену. Нині 3,3 мільйона американців зареєстровані як прихильники однієї з «третіх» партій, що складає 1 до 64 тих, хто голосує за демократів чи республіканців. Найвигідніша пропорція зафіксована на Алясці – 1 до 11. Звісно, жодної конкуренції «слонам» та «віслюкам» вони становити не можуть.

До речі, цікава історія Антимасонської – першої «третьої» партії у США, що з’явилася на політичній сцені у 1820 році. Її члени вбачали в масонстві загрозу демократії, а оскільки учасниками цього руху були провідні підприємці та політики, то ідеологія партії мала антиелітний характер. У 1832 році антимасони провели перші праймеріз кандидатів у президенти, що відтоді стало загальноприйнятою практикою й для інших. Партія висунула кандидатом у президенти колишнього генпрокурора Вільяма Вірта, хоч як це смішно – масона, котрий отримав 7,8% голосів. Потім антимасони влилися в лави Партії вігів, аби знов заявити про себе як про незалежну силу 1876-го, вже з ширшою платформою. Тоді вони виступили не лише проти масонів, а й проти іммігрантів, католиків, протестантів, вважаючи, що релігійне розмаїття приведе до світської держави. Втім, повторити електоральне диво їм не вдалося: замість 100 тисяч голосів партія отримала тільки 2,5 тисячі, або 0,02%.

Важливіше, ніж аналогія з пунктами програми (риторика проти іммігрантів та істеблішменту) та Дональдом Трампом, хоча, звісно, він і не масон, – інше. «Треті» партії зазвичай орієнтовані на одну-дві суспільно важливі теми, що їх із якоїсь причини оминають чи стосовно яких не можуть дійти консенсусу великі партії. Якщо це нові чи популярні ідеї, то великі партії можуть їх залучити або рецепцією, або поглинанням самої партії. Найбільші успіхі кандидати від третіх партій мали на тлі катастрофічної непопулярності чинного президента. Згідно з Gallup, на цьому етапі каденції Джозефа Байдена його діяльність схвалюють лише 38% американців, що є найнижчим показником серед президентів за майже 70 років. Однак це не виглядає катастрофою на тлі викликів, яким дає раду його адміністрація. Понад те, до самих виборів ще 117 тижнів.

Гіпотетично, президент від третьої партії матиме складнощі з першого дня обрання, адже не матиме розкоші у вигляді підтримки своїх однопартійців у Конгресі, натомість і республіканці, і демократи топитимуть його без жалю. Втім, дуже навіть негіпотетичним негативом кандидатів у президенти від третіх сил є те, що під час виборів вони відбирають голоси у претендентів від республіканців та демократів. Так, Ральф Найдер від «Зелених» на виборах 2000 року здобув лише 1,63% голосів, які могли б унеможливити прихід у Білий дім Джорджа Буша-молодшого. Альберт Гор програв ключовий у тих виборах штат – Флориду лише з різницею 0,05%! Світ міг би бути кардинально іншим, якби не дві каденції Дж.Буша та не рішення неоконсерваторів вторгнутися в Ірак, але це інша історія. У виборах 2016 року Гері Джонсон від лібертаріанців та Джіл Стейн від «Зелених» опосередковано сприяли приходу до влади Дональда Трампа. Америка могла б бути іншою, якби не подальша поляризація, два імпічменти і спроба в неконституційний спосіб утриматися при владі, від чого США досі лихоманить. 11 вересня та 6 січня не потребують «згадки року», адже світ пам’ятає терористичні атаки 2001-го та захоплення Капітолію натовпом прибічників Трампа у 2021-му. Власне, саме тому один зі співзасновників платформи-партії «Вперед» Ендрю Янг потрапив під шквал критики, що його амбіції можуть відкрити Дональду Трампу шлях до Білого дому вдруге.

Попри бажання американців збагатити політичне меню, розширення бінарного вибору структурно обмежене. Інформаційне поле відформатоване політичним гігантами, попередні спроби створити якусь істотну альтернативу відчутних успіхів на дали. «Американська виборча система – основна причина того, що США є єдиною великою демократією, де лише дві партії постійно можуть обирати публічних осіб», – зазначає політолог Університету Індіани Марджорі Херші. Місцеві законодавчі норми подеколи надто несприятливі для новачків, а уніфіковане виборче законодавство і в перспективі не проглядається. До того ж ті, хто вважає себе незалежними, переважно тяжіють або до Республіканської, або до Демократичної партій, відтак усе одно перебувають у їхній політичній орбіті.

Не в останню, а можливо навіть і в першу, чергу, вибори – це гроші. 2020 рік став рекордним, адже на президентські та конгресові вибори було витрачено 14 млрд дол., що у 2,6 разу більше, ніж витрати 2008-го. Успішні вибори неможливі без добре розвиненого адміністрування – офісів, штабів та функціонерів, що є великим викликом для новачків. У 2020-му медіамагнат Майкл Блумберг створив штаб високоінтелектуальних спеціалістів і оцінював свої шанси у президентських перегонах. Втім, він прийняв єдино правильне рішення – доєднатися до кандидата з найвищими шансами «побити» Трампа. Очевидно, що об’єктивне зважування своїх організаційних ресурсів та, звісно, політичної платформи стало причиною такого рішення.

Рівно століття тому партія під назвою «Вперед» висувала своїх кандидатів до Конгресу і теж планувала розростися до загальнонаціонального масштабу. Але про її існування відомо лише вузькому колу істориків та політологів, що спеціалізуються на тематиці «третіх» партій у США. Можливо, історична аналогія й не дуже доречна, коли йдеться про нових ентузіастів, які хочуть полагодити об’єктивно серйозні проблеми функціонування демократії у Сполучених Штатах. Проте встановлена політична система робить шанси на успіх примарними.