Повернення Росії до ПАРЄ: до чого готуватися Україні

З самого початку відсторонення російської делегації значна частина європейців, і не тільки депутатів, вважали, що діалог з Росією треба підтримувати, і що Рада Європи і Парламентська асамблея, зокрема, існує якраз для того, щоб включати різні сторони конфлікту, слухати їхню думку, влаштовувати дискусії, а не для того, щоб ізолювати їх і виключати з роботи. Бо в довгостроковій перспективі такий шлях призвів би до того, що Росія припинила б брати участь у Раді Європи, й інструментів тиску на Росію фактично не залишилось би.

Вихід України із ПАРЄ або призупинення роботи в інших органах цієї організації – це слабка відповідь, яка веде до погіршення позиції України як у двосторонньому рівні проти Росії, так і в цілому - в європейській політиці. Такий інструмент, як Рада Європи, набагато важливіший для України, ніж Україна для Ради Європи. Україна є слабкою стороною в асиметричному конфлікті. Слабкій стороні завжди вигідно мати доступ до міжнародних організацій, до різного роду посередників у конфліктах. Ми зацікавлені співпрацювати з міжнародними інституціями і пов'язувати Росію різного роду зобов'язаннями, які вона схильна порушувати.

Стосовно заяви української делегації, що головним локомотивом повернення Росії до ПАРЄ була Німеччина, то варто зазначити, що сприйняття України і ситуації, яка виникла у зв'язку з анексією Криму і війною на Донбасі, завжди було складним. Підтримка України завжди була обумовлена низкою факторів. І в Німеччині особливо помітним було прагнення окремих політичних сил і широких верств населення до діалогу з Росією і до політики так званого розуміння інтересів Путіна. Тому нічого нового не трапилося. Інша річ, що ці тенденції поступово у Німеччині посилюються зі зміною політичного ландшафту у самій країні, і стають більш відчутними і потужними голоси тих, хто хоче знаходити різні форми діалогу з Росією.

Але я не думаю, що це можна спроектувати на ситуацію в ПАРЄ, бо це думка парламентарів, а не консолідована позиція уряду. Це, з одного боку, добре для нас, а з іншого – не дуже добре, оскільки офіційна риторика німецького уряду є більш проукраїнською, ніж погляди різних депутатів і політичних сил. Якщо Німеччина займає завдяки ролі канцлера Ангели Меркель дуже проукраїнські позиції – і режим санкцій, і українське бачення "мінського процесу", й ініціативи, пов'язані з миротворцями, а от опозиція, експерти та депутати частіше займають позицію, ближчу до Росії.

Наша лінія поведінки в ПАРЄ має відійти від драматизації можливого повернення російської делегації до повноцінної роботи. Ми маємо не робити з цього трагедію, а підготуватися до роботи в нових, дещо більш складних для України умовах. Але буде корисніше, якщо ми навчимося обстоювати свої погляди, змінювати і вдосконалювати свою аргументацію за присутності російської делегації. Якщо ми навчимося цьому, наша багатостороння дипломатія буде більш ефективною.

Конфлікт між Україною та Росією більш-менш задовольняє всіх, є ситуацію з найменшим ризиком. Цей статус-кво сформувався достатньо давно – я думаю, роки три тому. Відходити від нього для кожної сторони надто невигідно, ризиковано, і незрозуміло, яких можна досягти політичних цілей за допомогою будь-якої ескалації. Тому, скоріше за все, незалежно від того, як будуть розвиватися події в ПАРЄ, конфлікт залишиться в напівзамороженому стані, в якому він є сьогодні.

Доки ми не сформулюємо і не погодимо з ключовими великими державами, які мають свій інтерес у цьому конфлікті, якийсь альтернативний план управління конфліктом, виходити з Мінських угод для України надто ризиковано.