Америка перебиває «сирійську гру» Кремля

У штаб-квартирі ООН у Женеві розпочав роботу Конституційний комітет Сирії. 

До його головних завдань входять підготовка конституційної реформи та проведення виборів у цій близькосхідній державі. І вперше після громадянської війни, що тривала вісім із половиною років, протиборчі сторони зустрілися у спробі запустити роботу нового координуючого представницького органу. 

Над створенням Конституційного комітету працювали останні два роки. Він складається з трьох груп по 50 осіб. Це представники уряду Башара Асада, опозиції та громадянського суспільства Сирії. Членам конституційного комітету доручено реформувати конституцію, перш ніж її буде подано на голосування сирійського народу. 

Як наголосив спеціальний посланник ООН з питань Сирії Гейр Педерсен: «Я знаю, що це не так просто для всіх вас — бути тут разом у цій кімнаті. Але той факт, що ви тут, обличчям до обличчя, є потужним символом надії для всіх сирійців. Це може стати початком чогось нового, чогось значимого для Сирії і для сирійців у всьому світі. Разом ми можемо зробити це. Починається важка робота». 

Педерсен зазначив, що «реформування Конституції — перший крок на шляху до початку політичного процесу, який приведе до виборів під спостереженням Організації Об'єднаних Націй, відповідно до резолюції ООН №2254». Проте, як він підкреслив, «цей процес мають реалізовувати Сирія й сирійці. Не чекайте, що я або моя команда скажемо вам, що треба писати у вашій конституції. Якою буде майбутня конституція, залежить від сирійського народу, і тільки від нього». 

Хоча ці переговори проходять за підтримки ООН, відбуваються вони на умовах Москви і є очевидною ознакою ключової ролі Росії в цьому конфлікті, в якому президент Асад отримав виграшну позицію. По-перше, йому вдалося нейтралізувати більшу частину опозиції. По-друге, Вашингтон у жовтні вивів свої війська з контрольованих спільно з курдами територій. І тому, хоча спеціальний посланник ООН з питань Сирії Гейр Педерсен і закликає до «терпіння, наполегливості та готовності до компромісу», малоймовірно, що Асад, чия армія, з допомогою військового втручання Росії й Ірану, відбила у повстанців більшу частину сирійських територій, буде готовий піти на якісь істотні поступки опозиції.

Як і раніше, незрозуміло, чи Конституційний комітет Сирії готуватиме проєкт нової конституції з нуля, чи перегляне нинішню конституцію, яку вже доповнювали у 2012 році. (Тоді до неї внесли статтю, в якій зафіксовано, що політична система в Сирії має бути демократичною.) Проте вже тепер можна спрогнозувати, що і конституцію, і наступні вибори в Сирії Москва готує саме під Башара Асада. І якою б умовно демократичною на папері не була сирійська конституція, у Кремлі ніколи не погодяться на майбутні вибори президента Сирії без участі Асада. 

Та якщо він братиме в них участь, то, ймовірно, тільки цифри «всенародної підтримки» відрізнятимуть їх від президентських виборів 2014 року, широко засуджені в демократичних країнах заходу як незаконні і сфальшовані. П'ять років тому Асад нібито здобув 88,7% голосів виборців, тепер йому, можливо, допоможуть «намалювати» трохи інший результат. 

Але що принципово зміниться, коли це будуть, наприклад, 71,2% або 83,5% ? У Кремлі вже потирають ручки, радіючи з цієї своєї «геополітичної перемоги» на Близькому Сході.

Картину райдужної ейфорії з приводу завершення мирного процесу в Сирії псує й той факт, що Туреччина наклала вето на включення сирійських курдів до Конституційного комітету. Хоча декілька сирійських курдів формально і входять до лав сирійської опозиції, представленої на переговорах, і так само зо два їх можна знайти серед сил, які презентують Дамаск, — це зовсім не означає, що курди представленні в комітеті. 

А це означає, що вже на самому початку закладена міна непорозуміння між арабською і курдською частинами сирійського суспільства, бо, по суті, тріумвірат — Анкара, Москва і Тегеран — вилучив курдський народ із мирного процесу в Сирії. 

Очевидно, що таким чином турецький президент Реджеп Ердоган намагається усунути курдську сторону від обговорення створення «зони безпеки» на півночі сирійської території, яка перебуває під контролем контрольованих курдами «Демократичних сил Сирії» (SDF). Анкара бачить її як екзистенційну загрозу через їх зв'язок із забороненою у Туреччині «Робітничою партією Курдистану» (PKK), збройним угрупованням, що перебувало у стані війни з турецьким урядом понад три десятиліття. 

Вирішення сирійського питання на умовах Кремля не знімає кризи в цій зруйнованій війною країні. Асад неодноразово демонстрував, що влада для нього важливіша, ніж життя сирійців. Тож із цим тираном сирійці можуть домовитися тільки про свою капітуляцію. І якщо раніше він постійно демонстративно зневажав компроміс, то чому саме тепер погодиться піти на поступки власному народові?

Розділивши «на трьох» майбутнє Сирії з Анкарою і Тегераном, Москва сподівалася, що з виведенням військ із північних сирійських регіонів американці визнають свою поразку й перестануть активно впливати на події в цій країні. Однак позиція Вашингтона виявилася значно сильнішою, ніж прогнозували в Кремлі.

Залишивши сирійські північні регіони, Америка вдалися до непрорахованої своїми опонентами стратегії. Адміністрація США повідомила про намір нарощувати військову присутність на нафтових родовищах північного сходу Сирії, і американські військові почали будувати дві нові бази у провінції Дейр-ез-Зор, багатій на нафту.

Допомагаючи збройним формуванням своїх союзників у Сирії — курдам і сунітам — узяти під свій контроль нафтові родовища, Америка вочевидь зміцнює позиції цих сил. Оскільки вони зможуть отримувати прибуток від експлуатації зазначених родовищ. Щоб курди й надалі залишалися впливовою військовою та політичною силою, їм потрібні регулярні доходи. Зважаючи ж на відсутність у регіоні цивілізованої економіки, нафта є їхнім єдиним джерелом фінансових надходжень. 

Хоча ці нафтові поля не мають великого значення для самих США, вони опосередкованим чином стають фактором стабілізації сирійських союзників американців. Скидається на те, що тут Пентагон і президент США можуть рухатися в перехресних напрямах. 

З одного боку — схоже, Дональд Трамп близький до того, щоб відмовитися від Сирії, полишивши її на Росію й Туреччину, а з іншого — як видається, Пентагон прагне зміцнити позиції на сирійському плацдармі, нарощуючи там свої сили. Крім того, з цих нафтових родовищ величезну частину своїх доходів отримувала терористична організація «Ісламська держава». Таким чином американцям вдається вирішити одночасно дві проблеми, уникнувши при цьому великих затрат.

Ця ситуація свідчить, що в американському військовому істеблішменті є сили, котрі починають якщо не ігнорувати курс Трампа в Сирії, то принаймні коригувати його в потрібному військовим напрямі. Тому можна говорити, що плани Росії наділити Башара Асада остаточним контролем над усією Сирією починають пробуксовувати. Диктатор, який винен у смерті понад 400 тис. мирних сирійців і у втраті шістьма мільйонами людей своїх домівок, не зможе повністю оволодіти всією країною. 

Виправлення американськими військовими сирійських помилок приведе до того, що Пентагон зробить підтримку диктаторського режиму в Сирії набагато дорожчою. Водночас, отримуючи контроль над нафтовим ресурсом, сирійські союзники США зможуть фінансувати закупівлю необхідного їм озброєння і виплачувати грошове забезпечення своїм військовим. 

Таким чином, Америка перебиває «сирійську гру» Кремля і штовхає Росію на непідйомні для неї витрати. Москва розраховувала, що завдяки нафтовим вливанням Асаду вдасться самостійно фінансувати витрати на уряд, армію, спецслужби та соціальну сферу. Після зміни ситуації Башар Асад продовжуватиме керувати руїнами теперішньої Сирії. Путінські бажання потрапили в жорсткі жорна реальності. 

І хоча Росія, швидше за все, в будь-якому разі продовжуватиме утримувати режим свого союзника Асада, США можуть зробити це утримання занадто дорогим для Москви.