Путін даремно шукає собі союзників в Китаї

Хоча в Пекіні і Москві намагаються приховувати зближення КНР і Російської Федерації, проте Китай, який має «шовіністичні уявлення» про власну «перевагу» над усім світом, все ближче підбирається до своїх російських цілей. Пекін не здатен силою захопити Тайвань, але незабаром китайським призом за «дружбу» з Москвою можуть стати далекосхідні території Росії. Сі Цзіньпін чудово розуміє, що Путін готовий віддати землі, щоб тільки не потерпіти остаточної поразки у своїй війні в Україні та залишитися при владі.

Росія дуже вразлива на Далекому Сході та в Сибіру, хоча історично в Москві завжди боялися вторгнення із Заходу. Логічним кроком для Китаю було б «відкусити» великі шматки РФ заради збільшення свого територіального простору і ресурсів. Що в жодному разі не може влаштовувати ні Сполучені Штати, ні увесь колективний Захід. Адже, в такому разі, Китайська Народна Республіка отримала б критично важливі для себе природні ресурси, які впритул наблизили її до реалізації своїх планів – глобального світового домінування.

Путін так захопився знищенням України і українців, що необачно відправив більшість своїх військ, які знаходилися на російсько-китайському прикордонні, на війну в Україні. Закриваючи очі на те, що в Російській Федерації – від Уралу до Тихого океану – проживає лише 33 мільйони росіян. У той час, коли за сибірським кордоном живуть 100 мільйонів китайців.

Наразі існує три вагомих причини, з яких Америка і Європа й досі стримуються поставляти до України далекобійні ракети, танки і сучасні літаки. Це – загроза ядерного удару Росії по Україні, небезпека швидкого розпаду Російської Федерації (коли ядерна зброя опиниться відразу ж у 20 нових територіальних утвореннях), та висока ймовірність того, що Китай, після поразки Москви, захопить російські зауральські території.

Не вирішившись з тим, яким чином розв’язати ці надважливі питання, Захід пригальмовує необхідні Україні воєнні поставки, які б могли докорінним чином змінити хід і перебіг російсько-української війни.

Там чудово обізнані, що деякі китайські експерти вже відкрито вираховують, скільки часу залишається до того, як Китай захопить Хабаровськ і Владивосток і поверне те, що колись було частиною китайської Маньчжурії. Китайці ніколи не мали жодних сентиментів до тих, хто слабший за них, особливо враховуючи російські демографічні і геостратегічні реалії.

Путін допустився величезної помилки, коли без детальних прорахунків, що може бути після цього далі, вирішив вдертися в Україну. Тепер, за будь-яких сценаріїв розгортання подальших подій, ця війна вилізе для нього боком. Пекін терпляче чекає свого часу, розраховуючи, що газ і нафта на його «нових територіях» нікуди від нього не подінуться. Але якщо Китай міцно закріпиться на Далекому Сході Росії, витіснити його звідти буде дуже важко. Тому найкращим рішенням, яке сьогодні проглядається, є не попустити подібного сценарію після розвалу Російської Федерації.

У своїх останніх спілкуваннях не тільки з Сі Цзіньпіном, а й з іншими лідерами так званого ШОС, Путін втратив не тільки пихатість, а й колишню впевненість в собі. Згорблений і розгублений він демонструє, що зазнав поразки, хоча ще не готовий у цьому публічно признатися. Очевидно, йому немає на кого обіпертися, та передаючи комусь ключі від своєї країни, варто було пам’ятати, що Китай найбільш ненадійний союзник для Кремля, і марно покладатися на його захист та допомогу. КНР «допоможе», але з точністю до навпаки.

Путінське марення величі та вторгнення в Україну зруйнували крихкий баланс сил на Далекому Сході, і тепер лише питання часу, коли китайський дракон розчавить РФ у своїх «дружніх» обіймах. І цей дракон з кожним роком стає усе сильнішим. Він прагне контролювати не тільки Росію, у васальні відносини з ним непродумано увійшли держави Африки, Іран, Пакистан і Північна Корея.

А після  економічного і демографічного проникнення Китаю в далекосхідні регіони Росії та героїчної боротьби України з російською окупацією на заході, путінська Російська Федерація придбала для себе квиток в один кінець – в нікуди.

Тут би кремлівцям пригадати, що китайці ніколи нічого нікому не прощають. Хоча можуть цього і не озвучувати. Комуністичний режим все частіше демонструє карти, на яких зображені території, передані Росії в 1859 і 1860 роках, як китайські, включаючи півострів Камчатка і Владивосток. Російська Федерація для Сі Цзіньпіна стала подобою великої пійманої на гачок риби, яку скоро можна буде смажити. Та він не поспішає. У Пекіні добре обізнані з тим, що Путін і його режим кожного дня слабшають. Російському диктатору все важче здійснювати контроль над владою –  через системну дисфункцію державного управління величезною економікою, що все менше стає керованою.

Тому поки що китайці майстерно створюють в Путіна ілюзію, що саме вони є тією останньою рятівною соломинкою, яка здатна врятувати його країну від повного падіння у прірву геополітичного програшу в Україні. КНР організувала постачання Росії певних конче необхідних компонентів не лише безпосередньо, а й через свою довірену особу, Північну Корею. Диктатор думає, що у нього таким чином прикрита спина, а даремно.

Китайці мають територіальні претензії на Владивосток і корпоративні інтереси на російському Далекому Сході. Можна уявити собі таку ситуацію: Путін продовжує реалізовувати свою маячну ідею окупації України, і врешті-решт остаточно програє. У Російській Федерації – територія за територією, почнуть виходити з-під контролю Москви та проголошують себе незалежними державами.

Після чого в Пекіні офіційно заявляють, що змушені терміново ввести свої війська в ці спірні території для того, щоб уникнути там хаосу, анархії й безвладдя. Зрозуміло, що такий сценарій розвалу Росії не в інтересах Америки і Європи. Щоб уникнути цього Захід і його союзники на Далекому Сході та в Південно-Східній Азії вже зараз повинні подумати про поділ колишніх російських територій на зони персональної їхньої відповідальності. Коли за кожною конкретною країною, чи групою сусідніх країн, для стабілізації будуть закріплені певні регіони Росії.

Для прикладу, зоною відповідальності Японії, Південної Кореї та США цілком можуть бути Далекий Схід і частина Сибіру. Територіальним центром Далекосхідної республіки здатен стати Владивосток, а Сибірської республіки – Новосибірськ. Безпечний і стабільний незалежний Далекий Схід і Сибір є в інтересах всього цивілізованого світу. Тому необхідно наперед продумати, як і яким чином направити миротворчі сили Заходу і його союзників раніше вторгнення туди китайської армії. 

Механізм такого убезпечення міг би бути наступним: Далекосхідна і Сибірська республіки проголошують свою незалежність, яку визнають більшість країн світу. І вони відразу ж подають свої заявки на членство в ООН. Одночасно офіційно надсилають своє прохання країнам Заходу – тимчасово ввести миротворчий контингент для стабілізації ситуації і захисту новоутворених незалежних держав. Таким чином можна уникнути захоплення колишніх російських територій китайцями, зберігши їх територіальний поділ в урізаному форматі.

Все це може зреалізуватися, якщо російським панівним елітам не вдасться, у той, чи інший спосіб, усунути Путіна від влади, і Росія, в цілісному вигляді, закінчить своє існування. Диктатор відкинув РФ принаймні на декілька десятиліть назад, і ще довго наступні покоління росіян будуть змушені спокутувати гріхи невтручання у велику політику своїх попередників.

Вже зараз потрібно думати над тим, щоб першими витратами Російської Федерації (або її правонаступників) після падіння путінського режиму, стали фінансові виплати Україні за усі завдані збитки і заподіяну шкоду під час війни.

В жодному разі не можна допустити, щоб Далекосхідний і Сибірський регіони опинилися під контролем Китаю, бо з цього буде важко вибратися. Китай хоче використати частини Росії для розширення свого «життєвого простору» та для вилучення чужих природних активів. Він прагне отримати дивіденди від війни у якій сам не брав участі. Але Пекін грав у довгу гру і вважає, що має повне право отримати від неї свої «заслужені призи».

Хоча важко сказати, як насправді змінюватимуться фрагменти цієї геополітичної головоломки, однак створення Далекосхідної республіки і Сибірської республіки – не тільки на часі, це питання яке стане нагальним після ймовірного розпаду Російської Федерації. А для нас це питання є важливим ще й тому, що саме вихідці з України у далекі часи освоювали ці землі. І про це ми ніколи не мусимо забувати.