Якою може бути політика Росії стосовно України і Заходу після виборів Путіна

Скоріш за все, він і його найближче оточення постануть перед вибором: готові вони чекати до президентських виборів в Україні у 2019 році, провокуватимуть в Україні у різні способи дострокові президентські вибори, чи будуть застосувати якісь радикальні засоби у спробі демонтувати українську державність.

А враховуючи, що не дивлячись на постійне збільшення санкцій з боку Заходу і США, їх обсягу всерівно ще недостатньо, аби вищий ешелон російських правлячих еліт відчув на собі їхню критичну дошкульність, Путін здатен вдатися до збільшення військового тиску на Україну, щоб спробувати її силою примусити до миру на своїх умовах, тобто до капітуляції перед Москвою.

Очевидно, що вирішення «українського питання» було відкладено Кремлем на час після виборів.

І тому в Києві мусять відслідковувати кожний рух Росії в українському напрямку, адже Путін, зі збільшенням на нього санкційного тиску, здатен спробувати відіграватися на Україні. Тестуючи цим Захід на те, як далеко йому можуть дозволити просуватися на цьому напрямку.

Та головне в тому, що Путін не націлений на пошук компромісів ні з Україною, ні з Заходом. Можливо, що він ще зможе утримуватись від якихось авантюрних кроків до проведення в Росії Чемпіонату світу по футболу в 2018.

Якщо він дійсно там відбудеться і Захід, після отруєння російського екс-полковника ГРУ Сергія Скрипаля, не вирішить проігнорувати цей футбольний чемпіонат так само, як це вже було з Олімпіадою в Москві у 1980 році, чи Росію після усіх цих подій не позбавлять права на цей чемпіонат.

Головним чинником політики Путіна після «президентських виборів» може стати декларування ним формування бачення майбутнього Російської Федерації. Оскільки відсутність будь-якого бачення майбутнього країни без нього може суттєво послабити його позиції в очах простих росіян.

Водночас Путін буде нав’язувати російському суспільству думку, що Росія все більше стикається з ворожою обстановкою навколо неї, і що її конкуренти використовуватимуть всі засоби, щоб її послабити і фрагментувати.

І тому вся політика формуватиметься на тому, щоб переконати росіян, що Росія, яка оточена ворогами, мусить перетворитися на державу-фортецю.

Тобто всі мілітаристські підходи Путіна в геополітиці використовуватимуться для того, щоб утримувати владу і убезпечити себе від внутрішніх заворушень і народних виступів.

Путін створив для своїх гегемоністських потреб мобілізаційне суспільство й мобілізаційну економіку, і тому найбільшою загрозою для України є те, що для потреб такого суспільства весь час потрібен образ зовнішнього ворога.

На цю роль «ворога» у 2014 році Кремль призначив Україну. Однак «кримський ефект» вже не спрацьовує і для підтвердження легітимності та виживання режиму Путіна може знадобитися нова «перемога» над Україною.

Оскільки рівня ненависті до Заходу, який постійно демонструє «путінський телевізор», нині явно недостатньо для чергової мобілізації суспільства навколо Путіна.

А чим меншою буде здатність режиму забезпечити основні матеріальні потреби російського населення, тим збільшуватиметься необхідність «переведення стрілок» на зовнішніх ворогів, які нібито «заважають Росії жити».

Тому не виключено, що якщо Путін захоче показати свою «силу» Заходу, то це може бути спроба запустити «зелених чоловічків» до країн Балтії.

Якщо ж це буде тестування Заходу щодо «червоної риски», за яку йому не можна заходити щодо України, то не можна виключати, що цей диктатор, у погоні за «відновленням величі Росії», буде здатен піти на прораховані ризики, щоб продемонструвати свою «безбашеність».

Але поки Європа купує російський газ, причому Газпром займає 34 відсотки європейського ринку, а Росія на виручені гроші виробляє ракети і отруйні речовини – нічого не зміниться. Оскільки абсурдно платити Путіну за те, щоб він виробляв зброю масового враження нервово-паралітичний газ «Новачок», а потім висилати російських  дипломатів.

Тому не можна фінансувати путінські війни і агресію проти інших країн, купуючи в Росії її газ, нафту і сировину. Без європейських грошей Путін буде політичним трупом. А до того часу, поки Європа не припинить вести газові справи з Москвою, європейці вкладатимуть гроші у вбивство самих себе.

На Заході нарешті мають зрозуміти, що «русский мир» – це залишки імперської шовіністичної маячні в головах великої частини етнічних росіян, яка активно пропагується режимом через підвладне йому телебачення.

«Русский мир» в Російській Федерації – це купка оскаженілих адептів секти «Русскиймир-РПЦ», «Единой России», «козацтва» та інших профашистських, шовіністичних російських організацій.

Ідеологія «руського мира» – вкрай екстремістське і фашистське явище. І у будь-якій іншій цивілізованій країні, ця ідеологія була б заборонена, як така, що проповідує відвертий нацизм.

Проте в Росії ідеологія «русского мира» стала державною ідеологією, яка активно насаджується Російською православною церквою та кремлівської владою.

Путін веде себе на міжнародній арені як божевільний, і його погрози ядерною зброєю схожі на виклик демократичному Заходу зіграти з Москвою у «російську рулетку».

Тому важко не погодитися з американським істориком російського походження Юрієм Фельштинським, що «Путін намагається досягти паритету зі Сполученими Штатами. Але наздогнати США (як і Євросоюз) Росія не може, оскільки в кінці кінців все, що РФ робить – це продає світу сировину. Цього не достатньо для того, щоб бути великою державою в буквальному сенсі цього слова.

Радянський Союз свого часу пробував наздогнати і перегнати Сполучені Штати. В результаті – надірвався і рухнув. Путін отримав з цього краху СРСР важливий урок. Він не намагається наздогнати США економічно, і навіть у військовому відношенні це Путіну не вдається. Замість цього він намагається зруйнувати США і Євросоюз, опустивши їх до рівня Росії. Руйнувати – не будувати.

Найдешевший спосіб вести війну не зброєю, а різними «гібридними» способами. Однак це саме неоголошена Росією США і Євросоюзу війна. І чим швидше це зрозуміють на Заході, тим легше буде оборонятися від нової путінської агресії».

Оприлюднено в Uncategorized