Натисніть «Подобається», щоб читати
    Glavcom.ua в Facebook

    Я вже читаю Glavcom в Facebook

    Мюнхенська конференція ознаменувала кінець однополярного світу

    • Катерина Одарченко

      Політтехнолог

    • Розсилка
    Україна у доповіді Мюнхенської конференції потрапили до регіону «Невизначеності», більшість країн якого балансують між Росією та Євросоюзом - Мюнхенська конференція ознаменувала кінець однополярного світу
    Україна у доповіді Мюнхенської конференції потрапили до регіону «Невизначеності», більшість країн якого балансують між Росією та Євросоюзом

    Пазл який формується на міжнародній арені, виявляється значно складнішим, ніж цього можна було очікувати

    Цьогорічна Мюнхенська конференція ознаменувала кінець однополярної системи міжнародних відносин. Замість вже звичної світової архітектури приходить мультиполярний уклад. На фоні багатовекторної політики стає неможливим двосторонніми відносинами забезпечувати світовий паритет, та адекватно реагувати на глобальні загрози, які все частіше торкаються третіх країн. Саме цей складний пазл і намагалися зібрати у світові лідери у Мюнхені.

    Чи протримається гегемонія Сполучених Штатів

    Організатори конференції виносять на порядок денний ключову тезу – часи, коли Сполучені Штати були країною-гегемоном скінчилися. Спричинене вакуумом світового лідерства, розгортається нове змагання між США, Росією та Китаєм. Останній став для Вашингтону ключовим викликом в сучасній історії. Всупереч думкам експертів, економічна лібералізація не зробила з Китаю стабільного партнера Штатів. Замість цього, його стрімкий розвиток породив найсильнішого конкурента, який все більш агресивно претендує на позиції світового лідерства. Президент КНР Сі Цзінпін, сконсолідувавши у своїх руках владу, прагне перетворити Китай на глобальну силу, навіть всупереч бажанням Заходу. Стратегічні плани Китаю базується на твердженні, що Сполучені Штати є наддержавою у занепаді, яка в остаточному підсумку вимушена буде поступитися своїм місцем більш динамічній та конкурентній китайській державі, яка з 80-х років лише посилювала свої позиції на міжнародній арені.

    В самих Штатах розуміють патовість цієї ситуації. Якщо Росія виглядає ситуативною проблемою, то китайська загроза більш тривала, і потребує негайних рішень. З самого початку адміністрація Трампа намагається взаємодіяти з Китаєм із позиції сили, якої не вистачало його попереднику в Овальному кабінеті. Тим часом, криза між Республіканцями та Демократами, на думку багатьох, натякає, що авторитарні засоби управління Китаю та Росії є більш витривалими, і на відміну від США та ЄС унеможливлюють внутрішні розколи.

    Водночас треті країни поступово заявляють про своє право на передову роль у формуванні світового порядку денного. Нещодавно канадський прем’єр Джастін Трюдо проголосив: « Канада повернулася!». Після виходу Штатів із Транстихоокеанського партнерства уряд Трюдо не тільки зберіг угоду, але й зумів розширити її на свою користь, надав Канаді сильніші позиції на економічному ринку. Поруч Японія, у якій бачать напевно єдиний стабілізуючий суб’єкт ліберального світу. Японія є прямим бенефіціаром існуючих міжнародних угод, та вільної торгівлі, тому всебічно підтримує наявну міжнародну систему. Обидві країни останнім часом значно посилили свої військові потуги. Канада взяла на себе передову роль у НАТО з військової присутності в Латвії та Іраку, а Японія нещодавно ухвалила п’ятирічний план з нарощування оборонних витрат.

    Європа, що втратила єдність

    На фоні цих глобальних тенденцій «єдина Європа» виглядає найбільш розрізненою за всі часи свого існування. Вихід Британії з ЄС та неспроможність досягти консенсусу стосовно угоди по Brexit’у стали одним із перших сигналів наростання суперечностей. Навіть Франція та Німеччина, які до останнього часу виглядали останніми драйверами євроінтеграції, розійшлися у позиціях стосовно майбутнього формату оборонної співпраці країн ЄС. Разом із тим, обидві не полишають негативної позиції відносно адміністрації Трампа. В один голос дипломатичні відомства Франції та ФРН заявили, що перестали розглядати, як гаранта безпеки у Європі, і тепер їм варто покладатися лише на власні сили.


    В результаті Європа в черговий раз нагадує порохову бочку, що знаходиться в одному кроці від вибуху. Західні Балкани знову під загрозою військового конфлікту. Косово, всупереч умовлянням НАТО, вирішили створити власні збройні сили, на що Сербія відповіла погрозами військової інтервенції. У свою чергу підбурюванням балканського загострення займається і Росія, яка намагалася зірвати перемовини про перейменування Македонії, щоб унеможливити її приєднання до НАТО. Раніше, у 2016 році Росія з тих самих причин намагалася організувати державний переворот у Чорногорії. Своє поле гри на Балканах знайшов також Китай, який намагається поширите свій вплив у регіоні за рахунок збільшення фінансової присутності.

    Російська загроза

    Водночас, найбільшою безпековою загрозою лишається Російська Федерація. Захід лишається занепокоєним останніми військовими кампаніями Росії в Україні та Сирії. Напередодні конференції її звинуватили у порушенні Договору про ліквідацію ракет середньої та малої дальності, що стало причиною призупинення його дії Сполученими Штатами. Ці дії викликали хвилю обурення європейських дипломатів, не тільки діями РФ, але й занадто різкою, на їхню думку, політикою Америки. Міністр іноземних справ Німеччини Хайко Маас не тільки наполягав на збереженні договору, але й переконував США, Росію та Китай разом сісти за стіл переговорів, і укласти нову багатосторонню протиракетну угоду. Тим не менш, кожна зі сторін почала перекладати звинувачення один на одного, і ухилятися від можливих перемовин, а у заголовках західних ЗМІ частіше стали вживатися фрази «Третя світова війна» та «Гонка озброєнь».

    Всупереч войовничій риториці адміністрації Путіна, та посилення антиросійських санкцій збоку уряду Трампа, Євросоюз проводить більш стриману політику відносно Росії. Не дивлячись на запровадження санкційного пакета за агресивні дії Росії у Керченській протоці, Євросоюз виступає за збереження програми будівництва «Північного потоку 2» - газогону в обхід України. Росія робить все для закріплення за собою статусу альтернативної сили, та заперечення однополярності світу, як свого часу це проголошував Володимир Путін у Мюнхенській промові 2007-го року.

    Висновки для України

    Україна у доповіді Мюнхенської конференції потрапили до регіону «Невизначеності», більшість країн якого балансують між Росією та Євросоюзом. Це демонструє невпевненість експертного середовища у стабільності зовнішньополітичного вектора України, особливо на фоні наближення виборів. У контексті сучасних тенденцій міжнародних відносин варто зрозуміти, що період єдності Заходу минув, і на порядку денному стоїть питання, як зберегти нехай навіть і крихкий, але мир. Проблема анексії Криму та війни на Сході, не втратить актуальності, проте не варто розраховувати на різкі та безкомпромісні дії наших союзників. Наразі перед нашою дипломатією стоятиме непросте питання, яким чином повернути увагу до українського питання. Україні потрібно віднайти спільні інтереси, та зробити прагматичні пропозиції кожному із західних лідерів.

    Пазл, який формується на міжнародній арені, виявляється значно складнішим, ніж цього можна було очікувати. Світовий порядок, який довгий час будували Сполучені Штати – можливо доживає свої останні дні. Мультиполярна система створює безліч можливостей для економічно розвинених країн обійняти лідерські позиції, так само, як і чимало загроз для міжнародної безпеки. Від того, яким чином буде зібраний цей пазл – залежить світова стабільність, а від того, у якому зі стиків опиниться Україні – її майбутнє.

    Думки авторів рубрики «Думки вголос» не завжди збігаються з позицією редакції «Главкома»
    Коментарі ()
    1000 символів залишилось
    ПОПУЛЯРНІ АВТОРИ
    Дмитро Орєшкін
    Дмитро Орєшкін

    Російський політолог

    Мустафа Найєм
    Мустафа Найєм

    Народний депутат

    Микола Сунгуровський
    Микола Сунгуровський

    Директор військових програм Центру Разумкова

    Кирило Сазонов
    Кирило Сазонов

    Політичний оглядач

    Тарас Возняк
    Тарас Возняк

    Головний редактор незалежного культурологічного журналу «Ї»

    НАЙПОПУЛЯРНІШЕ