Свято наближається...

Чекаю не дочекаюся інавгурації. Оце шоу буде. Відкриття Олімпіади у Ванкувері на його фоні виглядатиме блідою поганкою. Ви не подумайте, що від процесу інтронізації президента всія Донбасу я збираюсь отримати якийсь зиск. Зовсім ні. Винятково естетичне задоволення. Роблю наголос на слово естетичне, бо моральне, духовне, а також всі інші види задоволення в даному випадку не доречні.

Сподіваюся, все буде як у найкращих місцях Лондона, Парижа і Жмеринки. Вибачте, Єнакієва... Так, щоб соромно не було ні перед гостями, ні перед собою, ні перед майбутніми поколіннями виборців. Хоча забігати наперед все таки немає сенсу. Тим більше, думати про майбутні покоління. Як «гарно» піде, то ці вибори і ця така довгоочікувана інавгурація безпрецедентно жаданого третиною українців президента можуть бути в історії молодої української держави останніми. Судячи, з яким завзяттям новий президент збирається взятися до втілення своїх потаємних мрій, нічим добрим майбутнє нам не усміхнеться. Хіба беззубим ротом.

Але не будемо про погане, а повернімося до приємного.

Скоріш за все, формат святкування не буде особливо відрізнятися від решти інавгурацій, які бачив світ до того. Урочиста частина з присягою в парламенті і п\'янка на завершення. В момент присяги на Пересопницькому Євангелії можлива поява ангелів над головою лідера, які нестимуть німб з вплетеними у нього блакитною та білою стрічками. Дивіться уважно, аби не проґавити. Все це, звісно, буде перемішане численними привітаннями, лобизаннями і можливо навіть невеличким концертом для вірних, але чогось особливого режисери хтозна чи вигадають. Зважаючи на те, що вигадувати вони взагалі не люблять а користуються, як правило, перевіреним творчим доробком своїх колег, то екшену не буде. Хоча... Якщо екшеном вважати невеличкі мордобої, викликані святковою ейфорією, то мабуть все-таки буде. Принаймні того дня добропорядним громадянам, які до того ж не володіють мовою міжнаціонального спілкування, на вулиці краще не потикатися.

На п\'янку вас не запросять! Це ще одна аксіома яку ви повинні усвідомити ще до початку акції. Там і без вас буде кому зачищати територію від вишуканих страв та напоїв. Щоправда, історія знає і випадки, коли втративши від щастя глузд короновані особи накривали поляни для всіх своїх вірних. Тому гіпотетично можливо, що і Федорович розкошелиться і поставить столи для народу в якому-небудь Маріїнському парку. Але лише в тому разі, коли йому хтось про це шепне на вушко. Хоча з іншого боку подумайте самі, воно йому треба? Виставлятися, тратити бабло. Ну ще в Донецьку біля шахти куди не йшло, а в Києві... Сумніваюся...

Як би там не відбувався процес, найцікавішим у ньому є все-таки його учасники. Власне, цей багатозначний нюанс і становитиме основний інтерес. Чи вдасться організаторам створити, а потім і витримати інтригу, чи вдасться запросити і звести цінних персонажів і найголовніше, чи вдасться витримати ту міру пристойності та вихованості, яку так легко переступити у миті «неземного щастя»? Побачимо. А от що з певністю можна буде сказати, так це те, що поміж високодостойних гостей ви стовідсотково матимете змогу зустріти великого без перебільшення українського тенора, радника президента Ющенка і окрасу помаранчевої сцени та помаранчевого Майдану маестро Володимира Гришка. Нині він вірний співець перемоги Віктора Федоровича і окраса його святкового столу.

Зважте, що навіть чисто по-людськи це дійство просто не можна пропустити. І навіть не тому, що таке свято трапляється лише раз в п\'ятирічку. Це ще півбіди. Перш ніж робити собі татуювання «я бачив інавгурацію Януковича», замисліться на хвилинку, чи в інавгурації головна суть, чи в її наповнені. Ви ж тільки уявіть собі, який контингент туди явиться. Кращі люди, заслужені і перезаслужені, в законі і над законом в капцях зі страуса, крокодила і цілком можливо, що й з пташки колібрі. Вдягнуті в неймовірно дорогі спортивні штани або ще дорожчі костюми з годинниками за кілька десятків тисяч доларів на кожному зап\'ясті, з краватками з платинових ниток і з повністю вставними щелепами як спогадом про романтичну юність. Я вже не кажу про кепки... Я думав що вся ця трагічна історія з пацанячими картузиками вже давно відійшла в минуле, що цей символ спальних районів минулого століття розчинився як пам\'ять, але ж як я помилявся. Ні, не помилявся, просто був погано проінформований. Кепки ніколи не виходять з моди. Кепки – це цивілізаційний вибір, це культурний статус, це світоглядна позиція... Бо справжній пацан мусить ходити в кепці завжди, навіть коли пересяде з трамвая на мерс-кубік, навіть коли стане народним депутатом. Кепка – це душа пацана, це такий-собі зв\'язок зі всіма мертвими, живими і ненародженими. Хай вона буде хоч в кліточку, хоч з гвоздикою збоку, хоч норкова, хоч песцева хоч крокодиляча. Кепка мусить бути - такий закон. Вибачте, що знову відволікся, але насправді це дуже важливо. Сьогодні мені на очі потрапив репортаж з адмінсуду – там, де Тимошенко подавала свої скарги, а регіонали їй заважали. І я вкотре зі здивуванням зрозумів, що нічого в цім світі не змінюється, доки людьми керують понти, а понтами рулить кепка. А коли понти ганяють ще й депутати в кепках, то тут просто і балакати нема про шо.

Але ж знов таки повернімось до інавгурації. Мабуть, найпікантніше питання, яке задають собі всі модники та модниці цієї країни: у якому вбранні і від якого кутюр’є з\'явиться на цей захід нова перша леді і чи з\'явиться взагалі. Від цього ж залежать нові модні віяння та тенденції, які охоплять країну в найближчих п\'ять років. Так як Катерина Ющенко запустила моду на етностиль, так і пані Людмила Янукович може запустити моду на Донбас-стиль. Як це виглядатиме, важко одразу сказати, але підозрюю, що це буде щось достатньо вишукане. Знаючи смаки Віктора Федоровича і його любов до виробів зі страусової шкіри, можна цілком логічно припустити, що без чогось оригінальненького тут не обійдеться. Звісно, я важко уявляю пані Людмилу Янукович в платті зі шкіри страуса. Мабуть це занадто навіть для неї, але цілком уявляю її в гламурному платті від Валентино або Роберто Каваллі. Головне, щоб не було занадто коротке, блискуче та з великим вирізом на спині. Для таких церемоній краще стримана розкіш. І в жодному разі не варто одягати ті наряди, у яких пані Людмила вже з\'являлася останнім часом на публіці. Трохи не той формат.

Втім, злі язики подейкують, що є всі шанси, що вона залишиться у цей святковий момент бавити внуків і дивитися тріумф свого чоловіка по телевізору. Бо останнім часом Віктор Федорович трохи соромиться своєї дружини. Не так щоб соромиться, але не виводить на люди. Ніяк не може забути їй наколотих апельсинок і валянків. У цьому його можна зрозуміти. Як не як пів-країни сміялося. Але ж чи варто на цьому зациклюватись. Хіба ж тільки над цим сміялися. Посміялися та й забули. А без дружини президентові не можна. Є, звісно, персонажі, які і без таких радощів в житті обходяться. Скажімо, прем\'єр-міністр та президент Росії. Дружини в них ніби і є, але розбудовувати країну не заважають. Прем\'єр має собі, якщо що, президента, президент прем\'єра, разом мають великий російський народ і всім добре, всі задоволені. А дружини мають кухню і дітей. Чи підійде такий формат українському президенту, важко сказати. Можливо. До сьогодні ми, щоправда, із задоволенням спостерігали за поведінкою перших леді. Вони у всю цю політику вносили якийсь домашній колорит. Невже доведеться відвикати?

Можливо й не доведеться. Адже історія знає купу всіляких форматів стосунків чоловіків з жінками. Знов-таки злі язики кажуть, що стати першою леді країни має всі шанси хто б ви думали, сама Ганна Герман. Звісно не в якості дружини, а в ранзі помічниці, але і це, погодьтеся, непогано. Помічниця, треба визнати, з пані Ганни достойна. Вона і коми знає, де поставити, і за словом до кишені не лізе. А якщо зважити, що вона є типовим представником галицької інтеліґенції з відповідною вимовою, то при президентові – типовому представнику інтелігенції Донбасу ми маємо шанс отримати живий символ єдності українського народу. Чим та єдність закінчиться, важко сказати. Головне, щоб не новою революцією.

Втім якщо пані Анні така місія видасться заскладною, в чому особисто я глибоко сумніваюсь, у команді Віктора Федоровича знайдуться і інші вірні та красиві помічниці. Чого-чого, а цього добра там нажили предостатньо.

Та головне наразі не це. Центральна подія найближчих днів все-таки інавгурація. Країна входить в нову епоху, і хочете ви цього, чи ні, вам також доведеться за всім цим спостерігати і можливо бути до цього причетним. Навіть якщо сьогодні і не світить побухати з новим президентом, не сумуйте. Завтра на вашій вулиці також може бути свято. Адже невідомо в якому глухому чи депресивному районі країни росте нині і мужніє новий майбутній президент України. Можливо навіть у вашому. Можливо, це саме він стрелив у вас вчора з рогатки і ви тягали його за вухо, а потім ще й дали копняка. Даремно ви так... Адже був шанс потрапити колись на інавгурацію, а тепер навіть не знаю, який шанс у вас залишився. Навіть не знаю...