З поверненням вас, Ярославе Михайловичу!

Ярослав Михайлович Сухий нарешті повернувся в свою стихію. Тепер він з чистим серцем може корчити мармизи, відпускати не завжди дотепні жарти і просто, як кажуть в народі, валяти дурака. Рідна депутатська братія, певно, зустріла його з розпростертими обіймами.

Що не кажіть, а цього колоритного обранця дуже бракувало останнім часом в стінах парламенту. Тих два місяці, які Ярослав Михайлович пробував себе в ролі серйозного чиновника, не пройшли намарно для парламенту. Там стало нудно і неймовірно скучно. Ніяких ознак життя. Але тепер все стане на свої місця, і до депутатів знову повернеться запал та дитяча безтурботність.

Те, що Ярослав Михайлович протримався на тернопільському столі аж два місяці, і так досить непоганий результат. Зважаючи на те, як його з першого ж дня полюбили і як щиро хотіли бачити своїм місцевим князем, можемо стверджувати, що Сухий все-таки вчинив справжній подвиг. Просидіти на розпеченій пательні так довго - це щось. (Хоча, можливо, і не на розпеченій, а на занадто холодній? Не вистарчило грошенят, аби купити паливо і підігріти...)

Подейкують, що коли Михайлович вперше з’явився в області і зрозумів, що домовитись з місцевими не вдасться (вони чомусь називали його зрадником), він вирішив скористатися давнім «регіональним» способом зміцнення стосунків за посередництвом певних фінансових вливань. Аби ви навіть не сумнівались, вливання мали бути серйозні. Причому настільки, щоб вкрай відсталу у багатьох питаннях Тернопільщину в короткий термін поставити на ноги і зробити з неї мінімум передмістя Раю.

Все було б добре, коли б побратими по партії дали гроші на цей грандіозний проект. Але, самі розумієте, що вкладати невідомо які суми у невідомо що без жодних гарантій донецькі бізнесмени не люблять… Тому мрії Ярослава Михайловича залишились всього лишень мріями. Та й як би це виглядало? Донбас фінансує «бандерівський» Тернопіль? В голову не вкладається! Коли б була можливість його купити - це одне, а розвивати, вкладати, інвестувати… Хай Бог милує! Навіть совєцькій владі не вдалось переформатувати загадкову тернопільську душу, що там вже казати про регіональних ефективних менеджерів!

Не прижився, одним словом, Ярослав Михайлович на рідній Тернопільщині. Вже і жінку перевіз, і з людьми пробував по-людськи говорити, і туди, і сюди, і в право, і вліво, - а воно ніяк. Хоча респект йому - депутатської «корочки» не позбувся. Певне, одним місцем відчував, що діла не буде. Витягувати з гім…а цілу область - це не морди під куполом корчити. Перестрахувався. Тим більше, завдання партія поставила серйозне - підняти рейтинг до наступних виборів по саме… Не будемо уточнювати, по саме яке. Самі здогадаєтесь. Але ж який тут рейтинг, як грошей нема, друзі дитинства з попередньої партії (комуністичної) або на пенсії або на цвинтарі, а молода команда регіоналів в Тернополі, самі розумієте, яка, бо якій їй ще в Тернополі бути…

Але навіть не це зіграло з Сухим злий жарт. Як серпом по одному місці вдарили його свої ж побратими. На піку переможної ейфорії так обгадились своєю проросійською блювотиною, що шансів на успіх у регіонала Сухого, карточка якого випадково проголосувала за здачу Криму Росії, вже не було. І ніколи не буде. Чому? А тому що…

Тому що Тернопільщина - край особливий. Тихий, спокійний і гостинний. Але дуже вже специфічний. Кажу це як людина, яка там народилася і прожила більшу частину свого життя. З тернополянами треба вміти спілкуватись і валяти дурника з ними сенсу нема. Вони самі кого завгодно в дурнях залишать. Іноді, можливо, собі в збиток, але заради принципу. Зрозуміти це може хіба той, який мав колись з тернополянами справи. Якщо тут чогось не хочуть, то діла не буде. І Сухий, скоріш за все, знав, що його справи кепські. Тому й не здавав мандата, а пішов орати цілину з примусу – партія ж сказала…

Чим така особлива Тернопільщина, хай залишиться секретом. Скажу лишень, що зайвий раз намагатися переконатись у цьому, просто не варто. Сприйміть це за аксіому. Є в нас, звісно, і багато гарних замків, і найвищий в Україні водоспад, і своя Лавра, і чарівний Дністер, і найдовші в світі печери, і ще багато чого. Але не це головне. Є ще щось…

Адже за великим рахунком Сухий все непогано порахував, коли думав що зможе інвестиціями прихилити на свій бік Тернопілля. Тернопільщина справді чи не найбідніша та найзанедбаніша область України, і люди тут мали б не російським флотом перейматися, а ковбасою на столі. Слушно і цілком логічно. Але і донецькі, які тих грошей не захотіли дати, також були праві, бо тернополян в принципі не купиш. Навіть беручи до уваги, що все має свою ціну. І тут я насправді без жодного пафосу. Просто так є… Хочете - можете спробувати.

Коли в інших регіонах на утиски влади відповідають пікетами чи плачем, то тут перекривають міжнародну залізничну колію. Коли міліція не може вирішити проблеми з дурними водіями, то їй допомагає громада і перетворює машини злочинців на металобрухт. Так є. Хоча й не це найголовніше. Тернопільщина може пишатися тим, що за довгі десятиліття радянської окупації не здала більшовикам багатьох своїх справжніх захисників-бандерівців, які перебували в підпіллі. Яку ціну за це було заплачено, годі уявити. Ані баксами, ані ковбасою вона точно не вимірюється. Я мав нагоду бачити цих незламних вояків, коли Україна стала незалежною і вони вийшли з підпілля. Це справді великі люди. І, можливо, відповідь, чому в цьому краї все відбувається саме так, треба шукати у них і в їхніх біографіях. Не знаю…

Втім, факт залишається фактом - наразі Тернопільщина професіоналам Януковичу не по зубах, і це не може мене не тішити.