Самець богомола

Те, що моральний облік члена комуністичної партії вже давно зійшов на пси і не відповідає жодним канонам, писаним «вождем» пролетаріату, - всім відомий та не заперечний факт. В принципі, він ніколи і не відповідав тим самим канонам. Але печерні комуністи принаймні намагалися про людське око його дотримуватись. Нині ж навіть голова партії не переймається проблемою збереження в очах громадськості власної цноти. Чого варта тільки історія його нашумілого старечого кохання і публічні розбори з покинутою дружиною-соратницею. Тож, коли у самого вождика в житті такий бардак, що вже там говорити про рядових членів.

Втім, втрата морального обліку ленінськими рештками, - це не найстрашніше, що могло з ними трапитись. Як не крути, але моральність все-таки не ключовий постулат в будівництві світлого майбутнього. Основне, чим ці «романтики» запам’ятаються людству і увійдуть в історію, - це своїм дивовижним за масштабами канібалізмом. Ані побудова совєтської імперії з її численними заводами, дніпрогесами, висушеними річками і розораними цілинами, ані політ у космос першого Гагаріна, ані навіть Чорнобильська катастрофа, яку планета буде ще заліковувати тисячоліття, не мають для світової історії такого значення, як більшовицький терор. Скільки живих людей задля розваги, експерименту, чи просто хворобливої потреби цима покидьками було перетворено на корм хробакам, знає тільки Бог. Порахувати справжню їхню кількість можна лише приблизно. І цифра, за твердженням істориків, перевалює за 100 мільйонів.

Але… За кожною одиницею, викресленою з життя за допомогою чисто пролетарських способів і засобів, - не лише кілька кілограм кісток, пару метрів шкіри, кількасот грамів волосся, трохи зубів і декілька літрів крові. За кожною такою одиницею ціла недовершена історія життя, радості і болі, ціла книга страждань, жаху, сліз і розпачу, покалічені і ненароджені нащадки, морально зіпсовані і зламані покоління тих, кому вдалось вижити, поруйнований зв\'язок роду і нації, викреслені покоління талановитих, красивих і достойних людей, якими б нині міг пишатися світ.

Само собою, що убивці не збираються ані компенсовувати втрати, ані принаймні вибачатися. Навіть, здавалось би, такого очевидного факту як Голодомор, вони визнавати не хочуть. Воно й не дивно: адже щоб визнати свої помилки, треба принаймні мати совість. А совість, як і розум з честю, давно належать партії, тому користуватися ними зась.

Втім, останнім часом з ленінцями-сталінцями трапилась іще одна біда. Їхні маргінальні позиції впевнено завойовує інша партія, яка також претендує на роль правлячої та спрямовуючої. Здавалось би, на перший погляд, їй немає що робити на електоральному полі комуністів. Але це зовсім не так. Адже і одні і другі насправді є носіями однієї й тієї ж ідеології, годуються зі схожих олігархічних чи чиновницьких корит, і моляться абсолютно ідентичним богам, видрукуваним зеленим чорнилом на хрустких папірчиках. Те, що вони озвучують в ефір, і що нібито мало би їх різнити, насправді абсолютна ахінея, розрахована на безмозгий електорат, за який вони вважають населення цієї країни. Виходячи з того, спілка бариг з борцями за світле майбутнє пролетаріату виглядає зовсім не як збочення, а цілком природно. У своєму коханні та паруванні вони дуже нагадують пару жуків богомолів, у яких після злягання і отримання певної дози кохання самка зазвичай мусить убити свого партнера. Навіщо це їй це, вже навіть не питання. Просто так повинно бути, так закладено, такий природній відбір.

За іронією долі, саме комуністам нині відведена роль самця богомола, а от самочкою, як ви вже здогадалися, якраз виступає нова правляча та спрямовуюча і з кожним днем всеохоплююча партія регіонів.

Конфлікт кримських комуністів з місцевим регіональним намісником Василем Джарти насправді лише озвучив довготривалу тяганину між комуністами та регіоналами. До того сміття намагались не виносити на люди. Але ви ж розумієте, що того, що мусить трапитись, не оминути. Самець богомола мусить бути вкокошканий, хай йому грець, а тому любов любов’ю, а закон природи треба виконувати.

Коли я побачив у ЗМІ повідомлення про те, що лідер кримських більшовиків Грач заявив в ефірі одного з каналів про те, що незабаром у наші двері постукає 37 рік, то спочатку щиро здивувався. Невже комуністи настільки змужніли, що готові вчинити державний переворот і знову взятися за винищення всіх неугодних. Втім, уважно прочитавши текст я навіть зрадів. Так приємно спостерігати, коли «мілиє бранятся». Виявляється, і на більшовиків в цій країні можна знайти управу.

Щире обурення Грача тим, що «шляхом захоплення, правдами і не правдами, зміною закону, застосуванням адміністративного ресурсу, застосуванням величезних грошових коштів...» йде вибудування диктатури, можна було б навіть підтримати, якби не одне малесеньке «але». Кому, як не комуністам загалом і Грачу зокрема, ми нині мусимо завдячувати всім вище перерахованим? Адже хто як не ці «касатіки» були основними приятелями огалділих переможців виборів? Нині комуністи злякалися диктатури, але це ж вони не так давно допомагали її встановлювати, сподіваючись шантажем і торгами забезпечити собі світле майбутнє на багато років. Тепер вони кажуть про терор, який може повернутися в Україну і лякають всіх 37 роком... Боже, яка прозорливість. І хто лякає? Люди, які називають себе спадкоємцями найбільших в світі канібалів, люди, які ще нині встановлюють пам’ятники своїм кровожерним диктаторам, люди, на руках багатьох з яких досі не засохла невинна кров їхніх жертв..? Фантастика. В них навіть є відчуття страху. Хоча нічого дивного: вбивати – це одне, а бути вбитим - зовсім інше. Висмикнутий власний волосок болить більше, ніж прострілений чужий череп…

Втім, думаю навіть у цьому випадку більшовики лукавлять. Просто передчувають близьку кончину. Ніхто не збирається їм влаштовувати терор. Використали, вдовольнили ними свою потребу, та й кинули здихати. Навіть таку нехитру річ як терор у цій країні немає кому влаштувати. І влада загалом, і комуністи зокрема, давно вже зійшли на пси, а тому масових розстрілів найближчим часом не буде. Та й слава Богу!

А от що буде - це пишні похорони. Самця богомола все-таки треба урочисто поховати, аби він більше ніколи-ніколи не реінкарнувався. Похорони влаштуємо великі, помпезні, з оркестром і сальвами з гармат, ну, і, звісно, із поминками ще пишнішими, ніж самі похорони. А далі як заживемо!... Звісно, під мудрим керівництвом самки богомола - партії Регіонів. Перед тим, щоправда, доведеться ще так само вдовольнити і відправити на пенсію ще одного підстаркуватого самця-богомола Литвина з його непродажними побратимами, і остаточно скупити решту депутатських тушок, аби виготовити з них тушонки, як прогнозував товариш Грач. Але це вже зовсім інша історія. І про неї в наступних серіях…