В чому небезпека можливого перемир’я

Упродовж найближчих місяців Кремль може вийти з ініціативою про припинення вогню і початок переговорного процесу. Його предметом мало б стати закріплення за російськими військами контролю над захопленими на цей момент територіями України. Це відбудеться одразу, як тільки Москва остаточно переконається, що вичерпала свій наступальний потенціал, а також вже не може захоплювати нові українські території і ризикує зазнати контрнаступальних дій з боку Збройних Сил України. У цей момент Путін витягне зі своєї колоди джокера – умовні «Мінські домовленості-3». Він має позитивний досвід, коли з лютого 2015 року вправно розхитував «Мінськом» Україну і як шулер водив за ніс усе міжнародне співтовариство, підміняючи міжнародне право нікчемним папірцем.

Кремль може розраховувати на цю опцію у своїх руках, бо вже зараз у Європі інколи чути заяви про те, що Україні доведеться шукати компромісу з агресором. Зазвичай такі заяви мають на меті припинення руйнівної війни посеред континенту. У Москві ж такі повідомлення сприймають як слабкість противника і заохочення до продовження війни проти України та всього Заходу.

Росії потрібне буде тимчасове перемир’я, щоб вирішити кілька власних проблем

Окрім вже загаданого закріплення контролю над значною частиною території України і уникнення контрнаступу з боку української армії, росіяни потребуватимуть тиші для відновлення та перегрупування сил. Припинивши вогонь, Кремль неминуче ініціюватиме міжнародну дискусію про пом’якшення або скасування санкцій. На жаль, у росіян є підстави сподіватися на те, що у Європі обов’язково знайдуться охочі обговорювати це питання тільки тому, що московський цар припинив активні бойові дії.

Дискусії про те, як себе поводити з Путіним, який по-звірячому вдерся до мирної країни, але зараз припинив активну війну, будуть хитати Європейський Союз і НАТО. Якщо навіть росіянам не вдасться позбутися санкцій, то вони точно постараються цими дебатами порушити єдність Заходу, на що російський диктатор досі сподівається. В ідеалі він може розраховувати і на демонтаж спільної санкційної політики, і на загострення протиріч між країнами ЄС та Альянсу. І усе це тільки тому, що Путін на якийсь час припинив наступ, але аж ніяк не забрався із суверенної держави та продовжує загрожувати іншим.

Для України встановлення статус-кво, коли окрім частини Донбасу і Криму, захоплено ще й частину Харківщини, Херсонщини та Запоріжжя, також не обіцяє нічого хорошого

Ми добре пам’ятаємо руйнівні політичні та економічні наслідки для України після захоплення Криму та частини Донеччини і Луганщини у 2014 році. Тепер картина виглядає значно гірше. Зруйновано значну частину інфраструктури та промисловості країни, Україна фактично втратила морські шляхи для експорту та імпорту. Саме на море припадало понад три чверті зовнішньої торгівлі України у минулі роки. Війна і руйнування зумовили істотне порушення демографічного балансу у державі. «Заморожування» війни за таких обставин призведе до ще більшого відтоку з України працездатних людей репродуктивного віку. Можливі компроміси з агресором неминуче викличуть зайві у час війни внутрішньополітичні протиріччя. Проведення таких необхідних реформ буде відкладено на невизначений термін. Для них не буде ні ресурсу, ні сил, ні часу.

Щоб уникнути такого невтішного сценарію, вкрай важливо зрозуміти одну просту річ – Росії не може зійти з рук те, що вона безвідповідально почала. Будь-які розмови про пошук компромісів з Москвою можливі лише після того, як усі путінські окупанти будуть викинуті за межі міжнародно визнаної території України, воєнні злочинці зазнають кари за тяжкі міжнародні кримінальні злочини, а на Росію, як державу, буде покладено обов’язок компенсувати збитки, завдані війною. Поки цього не станеться, вимушена оборонна війна України і її західних партнерів проти агресора має тривати. Українське військо має отримувати достатньо для захисту держави аж до перемоги.

Росія має зазнавати максимального міжнародного тиску аж до поразки

Ми мусимо розуміти, що найменшу передишку кремлівські еліти обов’язково використають для аналізу помилок та підготовки нового наступу у найближчому майбутньому, але вже значно більш масштабного і руйнівного.

Українське суспільство готове до спротиву. Соціологічні опитування демонструють, що війна не злякала, а мобілізувала весь український народ. Абсолютна більшість громадян держави у той чи інший спосіб чинять активний спротив загарбнику. Слово перемога зараз найбільше консолідує українську націю.