Звернення до посольства Ізраїлю. Жоден єврей в Україні не потребує вашого захисту

У світі багато що й дуже швидко змінюється, але є й дещо абсолютно стабільне, що не залежить від часу й не змінюється ніяк. Головним джерелом підживлення теми «антисемітизму в Україні», який насправді «актуальний» в сучасному українському суспільстві менше, мабуть, за будь-яку європейську країну, було й залишається посольство Держави Ізраїль в Києві.

Я не знаю точно, чим оце обумовлено, але закликаю уряд Ізраїлю все-таки колись спробувати відправити в Україну послом людину, яка хоча б трохи розуміється на її історії. Або хоча б таку, яка б не виховувалася в радянських сім’ях на радянських же ксенофобських «бандерівскіх» міфах про Україну. Або просто мудру та розумну людину – і цього, зрештою, вистачить. Бо такі пости на тлі війни з росією, з якою офіційний Ізраїль чомусь має демонстративно «добрі стосунки», особливо на тлі того, як украінські євреї, справжні патріоти, ставляться до своєї країни, – це велика ганьба. Це свідчить про очевидний і, на жаль, послідовний розрив ізраїльської зовнішньої політики з реальністю. Навіть просто бачити все це соромно.

Жоден єврей в Україні геть не потребує такого нечесного та аморального «захисту». І від кого? Усі реальні антисемітські провокації в Україні замовляють з Москви, ними керують з фсб, і це загальновідомо. Ось нехай там посольство Ізраїлю і розповсюджує свої відважні «ноти протесту щодо проявів антисемітизму». А якщо комусь раптом перед путіним страшно, то це точно не проблема України, українських євреєв, усіх українців разом.

Також нагадаю ізраїльському уряду, що біля кордонів Держави Ізраїль зараз знаходяться аж ніяк не украінські агресивні війська – літаки, кораблі, ракети, до зубів озброєні військові, міжнародні терористи та найманці… Може, пані та панове ізраїльські високопосадовці, вже досить вам оскверняти боягузтістю перед російським рейхом пам’ять великих засновників вашої Держави, які – майже всі – з України, і вона цим пишається?

Може, вже настав час повернутися з брехливої радянської «історії» до реальності?