Про Ганну Гопко та її декларацію

Коротка виборча кампанія, базується на емоціях, надмірному зловживанні телевізійної реклами, залежності від олігархів та маніпуляцій політтехнологів.

В Україні сьогодні всі вибори проходять швидко, емоційно і з великим розчаруванням через два місяці по їх закінченню. Кандидати обіцяють надто багато, виконують надто мало, а населення залишається повністю незадоволеним. Це підтверджують і соціологічні дані, і настрої самого населення і повні кишені олігархів, які влаштували всю цю виборчу “вакханалію”.

Сьогодні прочитав новину, що перший номер списку ВО “Самопоміч” молода, демократична і http://glavcom.ua/articles/27874.html покладаюча великі надії Ганна Гопко володіє 4-ма квартирами та непоганим банківським рахунком. Її сім’я ще і більш того. Порівнюючи із “старими регіоналами”, це не так і багато, але порівнюючи із звичайними українцями, які голосували за Самопоміч, то не так уже і мало.

Приклад Гопко не є негативним, адже, як мінімум, вона сама про це написала, не ховаючи на підставних осіб чи далеких родичів, хоча могла. Але про ті 4 квартири, ніхто не говорив під час виборчої кампанії. Виходить що нас, громаду просто ставлять перед фактом, коли уже політик в Парламенті, кажуть що у нього мільйон, два чи сто. Діватись нам уже нема куди, приймаємо.

Нічого трагічного в цій нерухомості не бачу, адже за розміром вона не велика, і більш за все Ганна намагалась створити фінансовий потік через оренду цієї нерухомості, який би дозволив їй бути більш незалежною. Як на мене, поганого в цьому немає. Здає вона тихенько свої квартири і робить чесні закони. Але негатив в тому, що потрібно було про них сказати на самому початку, а не показувати “слізливі відео” про те, як вона не спить уже третій місяць, і розривається між Києвом, Львовом, дітьми і політикою. Тим більше, що вона кинула виклик новій політиці, новим стандартам і бла-бла-бла.

Це не проблема Гопко особисто чи Самопомочі окремо, це проблема України в цілому. Проблема виборчого процесу та його деградації. Якщо коротко, то можна написати приблизно так: політичні еліти, які перебували довгий час при владі та безкарно грабували державу, вирішили скоротити терміни виборчої кампанії. Колись офіційна кампанія тривала 4 місяці, наразі три, хоча класика кампанії – 9. Скоротивши тривалість кампанії, вибори перейшли від спілкування виборця з агітатором (найдешевший і найпростіший спосіб), на телевізійні екрани. А як всім уже відомо, за екрани у нас відповідають олігархи. Тому і виходить замкнутість влади. В раду проходять тільки ті партії, які мають домовленості із ТОП 5 списка найбагатших. Адже лише віртуальна виборча кампанія може бути швидкою. Реальне “поле”, ви ніколи не пройдете за три місяці, не наберете прихильників, не загітуєте проголосувати за себе та за ваші принципи. А от за телевізійну картинку – будь ласка. Тут підкрасять, там підправлять, трошки підформатують, додають крапельку сльози і готовий лідер нової/старої партії.

Це потрібно міняти. Адже ми живемо міфами. Перший із них, що вибори надто дорогі, і виборчі кампанії мають бути короткими – неправда! В наступний тиждень після виборів грабується в десятки разів більше ніж на саму виборчу кампанію. Міф другий, що держава не може фінансувати партії – може. Але одна умова, більше ніж те що отримали від країни, залучати не можна. Тоді вибори перейдуть в площину особистої агітації, ідей та принципів. А не домовленостей із олігархами та мільярдними бюджетами. Ви запитаєте звідки гроші на партії? Потрібно просто скоротити втричі склад ВР, і ми отримаємо сотні мільйонів гривень на моніторингові НГО та фінансування партій. Адже жодна нова, чесна політична сила не зможе конкурувати із партією влади чи партією довгожителем Парламенту. Міф третій – політика брудна справа. І цей міф реально правдивий. Але його фінал потрібно докорінно змінити. Та привести до влади перевірених, професійних, патріотичних, чесних політиків. Всупереч міфам, олігархам та безпринципності, які сьогодні, на жаль, полонили нашу політику.