рус

    Натисніть «Подобається», щоб читати
    Glavcom.ua в Facebook

    Я вже читаю Glavcom в Facebook

    Звернення до президента дружини Левка Лук'яненка. Про минуле, біль за нинішній стан та страх за майбутнє

    • Надія Лук'яненко

      дружина Героя України Левка Лук'яненка

    • Розсилка
    Звернення до президента дружини Левка Лук'яненка. Про минуле, біль за нинішній стан та страх за майбутнє

    «Те, що ми бачимо сьогодні – це руйнування самого державного фундаменту»

    У Першій ВР України у 1991 році було 11 депутатів від  Української Гельсинської спілки. В основному ці люди боролися за кращу долю України у радянський час різними мирними методами і повернулися в Україну з російських в'язниць. Це Левко Лук'яненко, брати Горині, Чорновіл, Олесь Шевченко та ін.

    Більше сотні депутатів було  від «Руху за перебудову України». Були демократично налаштовані депутати ще навіть з партійними квитками у кишені. Всіх таких налічувалося 125 чоловік. Інші були члени Комуністичної партії. Може й не дуже вірними їй, але це були голови колгоспів, директори заводів, секретарі партійних обкомів, міськкомів. Всім вже було зрозуміло, що комуністична система вичерпала можливості покращати стан у державі, криза була майже у всіх галузях виробництва, але багато хто з комуністів більше тримався своєї роботи аніж відстоював комуністичні цінності.

    Проголошена перебудова Горбачова розбудила активність громадян і стало можливим  сміливо висловлювати свої думки.

    Депутати ВР, незважаючи на те, що були від різних груп і партій, вели між собою діалоги, розмовляли, дискутували, сперечалися, але всі добросовісно працювали над демократизацією суспільства. Кожного дня добросовісно  виходили на роботу, активно працювали над Законами, приймали їх свідомо, відповідально та голосували кожний за себе. Добре було б, для прикладу показати ці засідання сьогоднішнім депутатам.

    Результатом їхньої спільної праці було прийняття у липні 1990 року Декларації про державний суверенітет України, другим результатом було проголошення Української самостійної держави у 1991 році. Акт проголошення України незалежною державою підтримали  346 депутатів. Третім був результат референдуму, що відбувся 1 грудня 1991 року, який затвердив курс України  як незалежної держави та вибори президента України.

    Українська держава набула незворотнього статусу і Верховна Рада України почала працювати над Законами України, вже окремої держави, затверджували символи нової України, створювати міністерства, запроваджувати свої гривні, на  яких були вже українські атрибути, історичні особи, українські поети та письменники.

    1990-і роки були важкими для українського народу. Владні структури не всі були готові до самостійного керування, інші, відчувши свободу, перетворювалися у корупціонерів, злодіїв, вбивць. Спритні дільці привласнювали громадське майно і тим самим покращували своє особисте життя. Свободу зрозуміли як вседозволеність. І тільки невелика частина суспільства, скориставшись демократією, почала чесно і добросовісно працювати і дороблятися власною працею. Народ страждав, бідував, але терпів. Самостійна Україна повільно рухалася: «два кроки вперед, крок назад», але все-таки рухалася.

    Левко Лук'яненко все своє свідоме життя присвятив Україні. Його біографія, в якій відзеркалена його сталева воля, чесність і патріотизм та знання, допомогали йому боротися за Україну і в сучасних умовах. Він був депутатом 4-х скликань ВР України, був Головою Асоціації дослідників голодомору та працював у інших сферах громадського життя. Двері його будинку були відкриті завжди і для всіх. Лук'яненко як юрист і як людина - що мала великий політичний досвід і багато читала - радив, наставляв, вчив будувати Україну.

    Левко Лук'яненко вірив в українську армію, вірив у перемогу над агресором. Бував на Сході України і спілкувався з військовими. Бачив, що президент Порошенко добре захищає Україну і підняв весь цивілізований світ проти агресора.  Залишив свої спогади, роздуми, прогнози у своїх книжках. За 25 років активної роботи у політичному та громадському житті він написав більше півтора десятка книг та різних брошур, що зібрав у 13-томник «Шлях до відродження», за який йому у 2016 році була присуджена Шевченківська премія. Після цього з-під його пера вийшло ще дві книжки. Хочу зауважити, що жодну книжку не фінансувала держава. Він тішився тим, що залишає ці книжки для нащадків. Хотів, щоб читали. В нашому гаражі ще сьогодні більше 6 тис. книг його авторства, за якими тільки час від часу приходить хтось із молодих людей, щоб придбати. Я чомусь думаю, що мало хто із нинішніх урядовців та депутатів читали його книжок, не всі знають і його біографію.

    В час революції ми з Левком Григоровичем часто бували на Майдані. За майже півтора місяці різних переговорів, він неодноразово поривався виступити, та його не включали у списки виступаючих і він сумно поверталися додому. Не тому не давали слова, що не поважали, а тому, що він різко (а він інакше не міг) розказував би про агресивну Росію, її імперське минуле і сьогодення. Знав її злочинну суть ще з армії, в якій прослужив 9 років, потім з московського університету, де навчався 5 років на юридичному факультеті, та в час 27-річного ув'язнення в сибірських тюрмах та таборах. Його в університеті декілька разів назвали «хохлом», а коли у відповідь почули звертання до себе «кацап», більше не спілкувалися з ним. Молодший «брат» мав проковтнути зневагу до себе. Не проковтнув.

    На Майдані, Турчинов, Яценюк, Порошенко, Кличко в той час ще не були, мабуть, готові так однозначно сприймати Росію як агресора, а ще й у час заворушень. Думали, що кроваву масакру молоді, яка виступила за Європейський вибір, ще можна зупинити і сутички на Майдані ще не початок величезної біди. Делеговані народом від Майдану – Яценюк, Кличко, Тягнибок, час від часу ходили на переговори в Адміністрацію президента з надією на мирне врегулювання подій. Півтора місяці люди збиралися на Майдані, слухали промови та виступи. Одні мирно мерзли в палатках, інші носили їм їсти, зігрівали чаєм. Всі очікували позитивних результатів від делегованих представників Майдану. Їх не було.

    Росія, на той час, уже була підготувала грунт для захоплення України. Силові міністри в Україні були громадяни Росії і працювали на неї. Ще ніхто не знав, що казна пуста, що президент Янукович вже давно зібрав манатки і лише чекає можливості їх вивезти, що в Україну завезені кращі снайпери з Росії, що організовані групи «Беркута» міністром МВС готові до бою. Янукович ганебно втік, а на горизонті показалися «беркутівці»  в шоломах, з кийками та щитами. В бій пішли молоді хлопці з деревяними палками. Український народ безстрашно вступив у нерівну боротьбу. Повстали студенти, пенсіонери, дівчата, хлопці, жінки. Снайпери почали стріляти по безбройних людях. По вулицях Києва полилася кров.  Першою впала Небесна Сотня. Неозброєний народ почав захищатися димом від палаючих шин, та тротуарними плитками. Безбройні українці стіною стали на захист України і за неповернення України у лоно Росії. Почалася війна ослабленої України з,до зубів, озброєною Росією. В Криму появилися зелені чоловічки, а Гіркін з командою почали захоплювати Донеччину.З України втекли, слідом за Януковичем, Захарченко,Азаров, Портнов та ін.

    Тоді вже всі виступаючі, без виключення, називали Росією ворогом, агресором, окупантом.

    Росія прорахувалася. Дух українців почав перемагати зброю і зупинив її напівдороги. 

    Депутати ВР взяли на себе відповідальність за Україну і зіштовхнулися з порошньою казною, знищеною армією, розбалансованим бюджетом. А що найстрашніше це те, що в Україні  почалася війна. Несправедлива, злочинна, підступна війна. Треба було рятувати Україну, скалічених українців і ховати вбитих. Війна Росії проти України розбудила народ і українці відчули відповідальність за свою державу і землю. Народ почав організовуватися в добровільні загони, волонтерські групи. Парубій, Турчинов, Тягнибок, Порошенко та інші і активно зосередилися на розбудові армії. Сміливі, розумні, рішучі, але чи могли вони зупинити агресора в Криму. Ні. Росія до окупацію Криму готувалася давно. У 2000 році Кучма зупинив був Путіна на Тузлі, але Росія  дальше продовжувала там розширювала свій вплив, а Україна не зробила ніяких висновків.  А треба було.То ж чи могли Турчинов чи Тенюх зупинити зелених чоловічків у Криму і недопустити окупації? Ні . Не могли. В Криму треба було постійно посилювати українські позиції ще з 90-х років.

    Президент Порошенко не випадково став президентом. Він сміливий та рішучий. Його підтримало більшість українського народу. Він виграв вибори у першому турі, на відміну від попередніх президентів. Він добрий організатор і зумів з нуля організувати армію. Підняв весь цивілізований Світ на допомогу Україні і зупинив Росію у бажанні захопити щонайменше Південь, а то й всю Україну.

    Керівники нинішньої влади! Будьте справедливі і віддайте належне попередній владі за захист України у той непростий час. Президент Порошенко з честю захищав все, що відноситься до цінностей України – кордони, мову, віру, символіку. Відкрито та сміливо назвав Росію загарбником, яка підступно окупувала Крим і вдерлася на  українську землю, захопивши частину Донеччини. Це правда. Програв Порошенко президентські вибори, бо робив інші глобальні помилки, але він ввійде в історію, як захисник України.

    Те, що ми бачимо сьогодні – це руйнування самого державного фундаменту. Того фундаменту, який створили самі українці, не дивлячись до яких партій вони належали. Єдине, що їх відрізняло від сьогоднішніх, що вони були всі середнього достатку. Не бідні, але й не багаті.  Вони вміли аналізувати ситуацію і були чесніші у своїх словах та діях.

    Пане президенте Зеленський! Ви маєте честь зараз керувати великою Україною. Це також дуже відповідальний і важкий період. Навколо Вас, як і навколо попередніх президентів України є різні люди. Орієнтуйтеся на патріотичні сили. Використайте свою владу  для збереження України. України – незалежної унітарної держави, де більше 70% українців. Серед цих українців є і російськомовні, але вони українці і хочуть жити в українській Україні. Проявіть свою силу волі, духу, почуття справедливості і любові до країни, якою ви керуєте. І зрозумійте – Росія нічого не робить в інтересах України. Історія України немає нічого спільного з історією Росії. Ви можете ввійти в історію достойною і великою людиною якщо зумієте встояти в протистоянні з агресивною Росією і недопустите проросійські сили до влади. Зараз активно організувалися саме вороги України. Ті, які найбільше розбагатіли при незалежній Україні, які захопили гектари лісів та земель України, працюючи у державних установах, не маючи ніякого бізнесу. Вони явно і відкрито виступають проти тих, хто в 2014 році захистив Україну, карають патріотів які захищали Україну від агресора. З екранів телевізора постійно ллється несправедлива критика, перекручуються факти.  Зупиніть їх. Це у Ваших силах.

    Цього листа пишу з болем і душі, бо боюся втратити Україну, незалежну Україну, Акт незалежності якої написав Левко Лук'яненко у 1991 році, вистражданий 27 роками ув'язнення. І не тільки він. Боролися і страждали мільйони.

    Я знаю, що кожну окрему людину легше любити і захистити, як всю Україну, але полюбіть її, велику Україну з мільйонним народом і не віддайте її  у руки ворогів. І продовжуйте розбудовувати її таку як започаткували депутати Першого скликання ВР України та продовжували проукраїнські сили до Вашого президентства. До моменту проголошення своєї незалежності Україна йшла довго і з великими втратами. Розбудова її тривала 28 років. Це ще не той період про який можна говорити, що багато і мусимо визнати, що є багато недоліків.Треба буде над ними працювати, але, не дай Бог, руйнування всього напрацьованого, принесе багато нещасть та бід. Не допустіть цього.Україна буде великою державою тільки тоді, коли буде розбудована на любові до неї, справедливості, захисті її інтересів та повазі до кожної окремої людини.

    Слава Україні! Україна понад усе!

    Надія Лук'яненко, дружина Левка Григоровича Лук'яненка.

    с. Хотів. Київщина.

    січень 2020 року

    Думки авторів рубрики «Думки вголос» не завжди збігаються з позицією редакції «Главкома»
    Коментарі ()
    1000 символів залишилось
    ПОПУЛЯРНІ АВТОРИ
    Володимир Цибулько
    Володимир Цибулько

    Український письменник

    Андрій Піонтковський
    Андрій Піонтковський

    Публіцист, політолог

    Юрій Бутусов
    Юрій Бутусов

    Журналіст, громадський діяч

    Сергій Фурса
    Сергій Фурса

    Спеціаліст відділу продажів боргових цінних паперів Dragon Capital

    НАЙПОПУЛЯРНІШЕ