Фаріон проти Руслани. Провінційні дівчата так просто не здаються

Символом Галичини повинна бути велика зелена жаба.

Так вирішив не я, лише дослівно процитував відомого галичанина, письменника та публіциста Юрія Андруховича.

А згадав про велику зелену жабу після виступу галичанки пані І. Фаріон, в якому вона звинуватила іншу землячку, співачку Руслану, зробивши її агентом Банкової. Ну, шукати агентів для пані І. Фаріон справа звична. Їй, як і іншим, свободівцям скрізь ввижаються агенти Кремля, світової жидомасонської змови та підпільних агентів КДБ.

Щоправда з Русланою пані Ірина дещо перегнула палицю. От кого, а Руслану у симпатії до Банкової запідозрити надто важко. Мабуть емоції, якими так часто переповнена народна обранка, підвели її. Тут тобі шкандаль з компартійним минулим, тут тобі і політична конкуренція в симпатіях Майдану на ці чисто жіночі ревнощі до молодої улюблениці євромайданівців.

Взагалі то жіночі пристрасті – малодосліджена тема в українській політиці. Явище досить цікаве і не характерне на теренах колишнього СРСР. У владі та політиці немає такої кількості яскравих жінок. Для прикладу, в тій же Росії голова Ради Федерації Федеральних Зборів українка Валентина Матвієнко та ще декілька. А рівні Юлії Тимошенко немає й близько.

А ось наші політичні будні прикрашають чисто жіночі протистояння, як то Вітренко-Тимошенко, чи дискусії Кужель та Богословської. А поява пані Фаріон в стінах парламенту внесла радикальні зміни в претенденти на чергову «конотопську відьму» української політики. Щоправда, жорстка боротьба, інтриги та підстави посунули емоційну провінціалку від заповітного титулу. Та даремно столичні євроінтегратори раділи своїй перемозі. Провінційні дівчата так просто не здаються! Це всі пронаціонально патріотично налаштовані леді. Правда в регіонах є також не мало гарних та розумних. Але індивідуально-яскравих – мало. Чи то скоріше вірних суворій парламентській дисципліні: «не виносити сміття з дому». Злі язики кажуть, що між Бахтеєвою та Богатирьовою інколи бувають ну дуже емоційні діалоги. Але не на публіці, а в кращих радянських традиціях.

До речі. В радянські часи була квота на представництво жінок у владі. Починаючи від райкомів та райвиконкомів і до Ради міністрів та ЦК КПУ обов’язково були жінки. Як правило заступники з гуманітарних питань, а по сумісництву - «окрасою президії» (яскравий приклад, радянський державний та політичний діяч, міністр кульутри СРСР Катерина Фурцева).

Жінка в політиці є поки що викликом, але цей виклик підтриманий необхідністю, яка дедалі зростає. Завершу дотепним анекдотом в тему про наших жінок-політиків: «— Розо, як тобі подобається моя нова сукня? — Вибач, Саро, я поспішаю, мені зараз не до скандалів!»