Вона повернулася!

Кажуть, що час проведений у в’язниці міняє людину безповоротно. За три роки в Тимошенко було більше, ніж достатньо часу передумати про все життя, про вірних та зрадливих соратників, про те, де і як помилилася, де і з ким повелася не так. І зараз в гамі емоцій, які вона переживає, цікаве співвідношення радості волі, жаги до помсти, чи прощення чи планів на майбутнє.

Що чекає опозицію, Майдан, врешті-решт країну з її поверненням на свободу, до політики, до влади. Не буду витрачати час на список ворогів та зрадників. Це буде її особисте рішення, та й багатьом з них зараз не позаздриш. Ніхто мабуть не міг уявити, що зроблене так швидко повернеться. І багатьом соратникам прийдеться давати відповідь на неприємні запитання про листи, які не доходили, вказівки, які перекручувалися. Ну то їх проблеми. Нас цікавить інше.

По великому рахунку роль та місце Тимошенко можна провести по аналогії з новітньою історією Китаю. Я б назвав їх так - роль Мао Цзе Дуна на чолі «культурної революції» з радикалізацією або Ден Сяо Пін, мудрого батька нації, без офіційної посади, але який стратегічно виробив перспективу держави на десятиліття вперед.

Сьогоднішній авторитет та харизма власне дозволяє Тимошенко, без займання офіційних посад, впливати на життя країни вагоміше, ніж будь який наказ чи постанова офіційного рівня. Та й для країни виглядало б символічно, мудра Вона і молодий уряд. Демонстрація повного перезавантаження владної команди. За нею вироблення стратегії, а за молодою урядовою командою виконання рішень. Що ще важливо і в цій ситуації, авторитет та можливість впливати на радикальну частину Майдану, яких немає в нікого з діючих опозиційних політиків.

От ці можливість, її традиційний радикалізм, якщо він не вихолостився в роки ув’язнення, може повести по іншому шляху - умовно кажучи «культурної революції». Факт, що Юля набагато рішучіша та радикальніша за її нинішніх соратників , є беззаперечним. Недарма кажуть, що якби вона була на свободі, то Адміністрація та Кабмін уже були захоплені ще в грудні, вона, на відміну триголових, не проводила б «балакучі» Народні віче. Тому, для Майдану вона своя. А враховуючи багаточисельну радикальну настроєну масу молоді, готової її підтримати, можна приймати рішення не оглядаючись на партнерів та союзників. При цьому, неминуча люстрація, суди та розборки з ворогами та зрадниками, радикальна ломка всіх та всього. Революція піде не тільки вшир, а й вглиб. До речі, буде хороший момент провести деолігархізацію, без проведення якої, нової країни не побудувати.

Окремо про президентські вибори. Те, що Тимошенко піде, - однозначно. Їй, як Януковичу необхідна сатисфакція за 2010. При цьому Арсен Петрович автоматично відходить на другий план і конкурує за місце під сонцем з Турчиновим та іншими старими соратниками. Непросто йому буде, ситуація радикально зміниться не в його користь. Водночас, Кличку та Тягнибоку складніше. Моральних зобов’язань перед Тимошенко вони не мають, та й шанси на президентство у Кличка після буремних подій, дещо похитнулись. Але за відсутності інших кандидатур він цілком може отримати голоси колишніх виборців Януковича. Тому, або Юля повинна зараз домовитися про майбутню команду з участю сьогоднішніх лідерів, або, як мінімум, пара конкурентів в президенти Тимошенко-Кличко вже стає реальною.

Але все це припущення. Дуже скоро побачимо якою вийшла Тимошенко з в’язниці, але те, що політичні розклади кардинально змінилися - це беззаперечно. Як і на скільки - скоро стане зрозуміло. А поки, як писав колись поет – «є в революції початок, немає в революції кінця».