Михайло Непран Перший віце-президент Торгово-промислової палати України

Плющ. Людина-епоха

Простий сільський хлопець без блату і підтримки зробив блискучу кар’єру за радянських часів, коли мало було бути членом партії, треба було видавати конкретний результат – у тонах, кілограмах, літрах.

Кінець грудня 1991 року. ЦК комсомолу у «підвішеному» стані. В будинок на площі Калініна, де зараз МЗС, ще пускають, але перспективи сумні. Перші дні незалежної України – круговерть подій. Рада Міністрів стала Кабінетом Міністрів, у колишньому ЦК КПУ – перший президент Леонід Кравчук. Що робити далі? Куди йти? Чим зайнятися?

Дзвінок колишнього колеги по ЦК: «Необхідні люди з досвідом оргроботи, секретаріат Голови Верховної Ради перейшов у повному складі слідом за Кравчуком в Адміністрацію, приходь поговоримо».

Третій поверх, диванчик біля дверей прийомної Голови Ради. Сиджу, чекаю. Йде сесія. Перерва закінчується, виходять Плющ із Кравчуком. За ними – колега-референт, який показує на мене: «Ось, хочемо його узяти у секретаріат». Кравчук пішов далі, Плющ зупинився: «Бачив «об’єктивку», ти там молодше виглядаєш, ще й земляк з Чернігівщини! Тиждень-два попрацюємо, а там вирішимо що з тобою робити».

Колега покликав в приймальну. Висока стеля, ліпнина, горіхові меблі, килим – «радянський ампір». «Ну от співбесіду й пройшли. Завтра виходь, почнемо стажувати», – так почалася робота з Іваном Степановичем.

Школа колосальна. За простуватою манерою поведінки ховався гострий розум, феноменальна пам’ять, інтуїція далекоглядного політика. Йому ніколи не писали виступів. Хоча міг пізно увечері подзвонити і попросити знайти матеріал місячної давності, про який уже й автори забули.

Простий сільський хлопець без блату і підтримки зробив блискучу кар’єру за радянських часів, коли мало було бути членом партії, треба було видавати конкретний результат – у тонах, кілограмах, літрах.

Перші зарубіжні поїздки. Іван Степанович повертався завжди із маленьким сувеніром: «Міша – це тобі, і хлопцям передай».

Його життєві історії про сучасників, прізвища яких я, 27-річний випускник істфаку, тоді читав у газетах та підручниках, регулярно штовхали на провокаційні запитання про того чи іншого радянсько-партійного діяча.

Коли йшов на роботу в Мінекономіки, яке тільки-но реорганізувалося із Держплану УРСР, прийшов до Івана Степановича радитися. Після благословення, він, як завжди, розказав мені життєву історію і про Держплан, і про попередника, і про специфіку роботи. Чесно кажучи, його авторитет добряче мені допомагав потім працювати в непростому колективі Міністерства, де ще два-три роки мене вважали племінником Плюща.

Наші життєві шляхи розійшлися. Час від часу ми бачилися на різних заходах – формальних та неформальних. Приязно спілкувалися. Востаннє зустрічалися минулого літа у Криму. Він із родиною йшов у гості. Привіталися. І чисто в «плющовскій» манері він тут же пригостив мене виноградом: «Міша, попробуй, такий смачний виноград!».

Він пішов, як пішла його епоха – епоха народження парламентаризму, його «романтична доба», коли боролися ще за ідеї та принципи, коли бюджет «не пиляли» і грошові потоки не ділили, коли його влучні вислови цитувала уся країна.

Світла пам’ять, Вам, Іване Степановичу!

Думки авторів рубрики «Думки вголос» не завжди збігаються з позицією редакції «Главкома». Відповідальність за матеріали в розділі «Думки вголос» несуть автори текстів

Коментарі — 0

Авторизуйтесь , щоб додавати коментарі
Іде завантаження...
Показати більше коментарів
Дата публікації новини: