Блокада Криму. Чи варто було Правому сектору виходити з гри?

Можна довго розмірковувати про те, чи варто було «Правому сектору» виходити з «Кримського майдану», а чи ні. Однак нема куди подітися від факту, що в ситуації, яка склалася, такі дії були єдиним способом втримати цю ситуацію під контролем.

Меджліс кримсько-татарського народу без узгодження з нами, і навіть не повідомивши нас про це, домовився з Порошенком про відновлення електропостачання на завод «Кримський титан», що належить Фірташу. У Порошенка мотив очевидний: він давно і послідовно відстоює інтереси Фірташа в Україні — не даремно ж свого часу вони цілу добу радилися про щось у Відні, а крім того — увесь минулий рік Порошенко успішно і вигідно торгував з «вільною економічною зоною» Кримом.

Що стосується мотивів лідерів кримсько-татарського народу — за поясненнями такого вчинку слід звертатися до них самих. Деякі з цих пояснень ми вже почули, однак особисто для мене вони є малопереконливими і, м'яко кажучи, спірними з морально-етичної точки зору.

Вчинок Меджлісу перш за все є неповагою до партнерів по блокаді. Ми разом перекривали дороги, разом працювали на блокпостах, разом зупиняли силовиків, ризикуючи здоров'ям і особистою свободою. І раптом оте “разом” вилилося у такий собі підленький “договорняк” поза нашою спиною.

Вже одного цього було б досить для того, щоб вийти з акції. Ми не хлопчики на побігеньках, не статисти і договорняки не сприймаємо. Більше того, якби ми мовчки проковтнули цей “подарунок” - це завдало б непоправної шкоди нашій репутації, бо свідчило б про нашу безпринципність.

Продовжувати роботу в умовах відсутності реального впливу на ухвалення стратегічних рішень чи хоча б доступу до інформації про подальші плани — значить ризикувати своїми людьми. Бо сьогодні Меджліс домовився з Порошенком (а той з Фірташем), а завтра, не дай Боже, він підставить нас під ментовські палки чи взагалі російські кулі. І навіть якщо така можливість є мізерною — наші командири були б поганими командирами, якби її не враховували.

Однак так само ми опинилися в ситуації, коли спільні шляхи і цілі з кримськими татарами (як це було на початку блокади) скінчилися. Ми досі стоїмо на позиції, що блокада є початковим етапом повернення Криму до складу України, а Українська Самостійна Соборна Держава є нашою програмною метою. Однак віднедавна видається, що Меджліс більше не хоче повертати Крим. Що змінилося з того часу, коли Джемілев, Чубаров та Іслямов були готові боротися і говорили чи не тими самими словами, що я зараз? Варто спитати у них самих. І у Порошенка. Ми, повторюся, досі прийнятного пояснення не маємо.

Відтак “Правий сектор” опинився у ситуації, коли на кордоні з окупованим Кримом у нас не лишилося реальних союзників, окрім нечисленних (будемо відверті!) побратимів з інших добровольчих батальйонів.

Ми не маємо власних джерел фінансування свого перебування тут. Ми не беремо бабло у олігархів, як дехто. Наші власні ресурси, повірте, більш ніж скромні. А витрати по організації роботи блокпостів шалені. Лише один об'їзд усіх блокпостів — це близько 300 км жахливої дороги. А такі об'їзди потрібні щодня, іноді — два і більше разів, залежно від ситуації, і часто не одним автомобілем. І ще ж працюють оперативні групи, розвідка, медики, генератори і т.д. І люди на ротацію їдуть з усієї України — як накажете їм заправляти автотранспорт? Тепер уявіть собі, скільки коштуватиме одне лише пальне для такої операції на 78 днів (саме стільки ПС брав участь у блокаді) — і вам стане зрозуміло, що розраховувати в цьому питанні ми можемо або на партнерів по блокаді, або на український народ. І це лише пальне. А як щодо "вбитих" на цих дорогах машин? У нас бували моменти, коли одночасно 4-5 одиниць нашого транспорту з поломками різного ступеню складності і вартості ремонту стояли на СТО. І список витрат не обмежується лише цим. Їжа, теплий одяг, зв'якок і т.д. - потрібно практично все.

Ми безмежно вдячні українцям за підтримку наших дій, в тому числі фінансову, однак якби ми існували виключно на добровільні пожертви в нинішніх масштабах — блокада б закінчилася вже за тиждень-два. На жаль, ми так і не спромоглися вийти на автономне забезпечення бійців ПС за рахунок одних лише волонтерів та пожертв.

Тому від самого початку на блокаді спостерігався чіткий розподіл: ПС виконує бойові функції, а кримські татари — господарські. І в ситуації, що склалася, ми більше не можемо розраховувати на забезпечення наших (повірте - досить скромних, фактично спартанських) потреб з ресурсів кримських татар. Тому крикунам, які вимагають від нас продовжувати блокаду самостійно, ми пропонуємо для початку хоча б відмовитися від ще одного-двох бутербродів на тиждень і переслати зекономлені гроші на потреби блокади. Або приїхати і спробувати організувати це все самотужки і без грошей.

Але проблема не лише у фінансовому питанні. Якщо ми всупереч рішенню Меджлісу будемо продовжувати, скажімо, блокування опор ЛЕП — може статися так, що наступного разу розблоковувати лінії прийде не нацгвардія, а самі кримські татари. Чи справді ви хочете, щоб бойові підрозділи ПС, які пройшли війну, вступали у силове протистояння не з окупантами чи міліцією, а з цивільними, які йтимуть під українськими прапорами? Російське “геббельс-ТБ” буде щасливе показати таку картинку в новинах, можете не сумніватися.

Що ж стосується “чонгарських бобрів”, які теоретично могли б автономно продовжувати енергоблокаду, перегризаючи все нові і нові ЛЕП — повірте, якщо така думка прийшла в голову багатьом пересічним українцям, то вона вже точно прийшла в голову і працівникам СБУ та МВС. І усі запобіжні заходи, я впевнений, ці силові структури вже здійснили. Та й це лише з дивану так легко плюватися в екран комп'ютера, вимагаючи “валити інші опори по кілька штук і в різних місцях”. Складність і небезпека таких дій непомірні, запобігти їм досить легко, а ефект нетривалий та вимагає політичної підтримки — власне, саме тому абсолютна більшість диванних “радикалів” і воює виключно у соцмережах.

Так само, як би прикро це не звучало, “Кримський майдан” так і не зміг перетворитися на масову акцію. Я впевнений: якби на кордоні з окупованим півостровом стояли хоча б 10-20 тис. людей — смішна кількість за мірками Майдану дворічної давнини — ніхто б не ризикнув мутити жодні договорняки.

У сухому залишку - щоб задовольнити незадоволених нам залишається хіба прив'язатися до стовпів опор з гранатою в руці і гаслом “безумство та відвага” на вустах. І не те що в наших лавах не знайшлося б таких відчайдухів, але Провід НВР ПС ніколи не дасть нашим хлопцям такого наказу. Хоча б тому, що єдиний наш стратегічний ресурс, який не має ціни, але важить більше за будь-що — це ідея, честь і побратими.

Источник: Facebook