Ніч в музеї, або Як пройти в бібліотеку

Мільйони людей сьогодні, ніби риба викинута хвилею на морський берег, жадібно ловлять повітря та різні новини стосовно завершення або хоча би пом’якшення карантину, який тримає у лещатах цілий світ. І, власне, такий процес очікування метафорично та метафізично інколи чимось нагадує очікування другого пришестя Спасителя.

Бо ж на кого іще сподіватись?

І от нещодавно, очевидно з метою пониження психологічного пресингу в уряді вирішити заспокоїти населення країни: мовляв, пом’якшення карантину буде. І буде воно поетапним. Зокрема у сфері прекрасного анонсували пом’якшення карантину насамперед на двох ділянках культурної галузі – музейна та бібліотечна справи. Тобто – театри, кінотеатри, концертні зали та інші чудесні заклади ще можуть почекати, а от першим дозволять сіяти добре, розумне та вічне – музеям та бібліотекам.

Звісно, важко уявити, що ледве пом’якшать заборонні перестороги, тут миттєво тисячі втомлених та озлоблених обивателів, збиваючи з ніг одне одного побіжать у районні та центральні бібліотеки, аби бронювати собі місця у читальних залах. Не знаю кому як, а мені це важко уявити. Інколи і в мирний час не спостерігаєш аншлагів у тих читальних залах, а в час постпандемічний чи іще якийсь, то взагалі фантастика.

От я би, наприклад, якщо і вирішив йти в бібліотеку, то з однією метою – пересвідчитися як виконуються вказівки українського Інституту книги з приводу декомунізації та десовєтизації бібліотечних фондів. Тобто, чи хизуються ще на книжкових полицях «Бур’ян» Андрія Головка, «Кров людська -- не водиця» Михайла Стельмаха, «Прапороносці» Олеся Гончара, «Вершники» Юрія Яновського, «Загибель ескандри» Олександра Корнійчука, а також поетичні збірки Миколи Бажана, Максима Рильського та інших наших класиків, які у свій час являли поетичну толерантність до червоної епохи. Отже, цікаво, уціліли вони чи вже їх приготували до згарища, до багать?

І це лише бібліотечна проблема.

Стосовно проблеми музейної я теж поки не спостерігаю тотальної радості у видатних діячів музейної галузі. Один з таких – Олександр Ройтбурд навіть звернувся до уряду з проханням бути поміркованішими в питанні послаблення карантину саме у музейній царині. І я не можу не розділити тривоги шановного майстра.

Ми всі чудово розуміємо, що вагомий контингент відвідувачів музеїв сьогодні – учні та студенти. І перші, і другі сидять по домівках, організовуючи кожен для себе онлайн-екскурсії, адже з гаджетами учні справляються успішно. І це тільки одна сторона медалі – відвідувачі. А є ще одна, серйозна – безпосередньо працівники музею. І тут Ройтбурд абсолютно правий. Багато таких працівників, які наглядають за експонатами переважно у віці 60+, а це, вибачте, вже група ризику. До того ж, ці літні люди зазвичай мешкають не тільки в центрах міст, а на околицях, у передмісті або в маленьких селах. І от, коли обрізані всі транспортні артерії – тут до дітей не завжди доберешся, вже не кажучи про музей.

І це ще далеко не всі позиції, повязані з ризиками ймовірного помякшення карантину і оголошення роботи музейних інституцій.

Уявіть таке. Наші експозиційні зали та фондосховища передбачають особливий температурно-вологісний режим. Отже, їх не можна провітрювати, коли заманеться, адже протяги іноді шкодять експонатам. У музеях також не можна дезинфікувати ультрафіолетом чи розпиленням певних речовин деякі приміщення, бо знову ж таки це може зіпсувати колекції, порушити умови та форми зберігання цінних колекцій. Усі знають, що українські музеї бідні як церковні миші і у них відсутня сучасна система вентиляції. Таким чином, різкі та необдумані кроки можуть нашкодити.

І знову ж таки де гарантія, що виникнуть черги охочих у різні музеї і працівникам тих самих музеїв не доведеться сидіти у самоті, кашляючи у холодних приміщеннях?

Таким чином, як мені здається, рішення про відкриття музейних та бібліотечних установ у період помякшення  карантину, дай Боже, щоб таке трапилося і всі були здоровими, може прийматися виключно з погодження органів місцевої влади, на балансі якої і є переважна більшість бібліотек, музеїв тощо. А місцева влада у свою чергу має дослухатися до рекомендацій керівників музейних установ, враховуючи усі ризики, виробивши гнучкий та ефективний механізм відновлення роботи вже після карантину.

От я і думаю, а в столиці, наприклад, які культурні території чекають відвідувачів без ризику для їхнього життя та власного існування?

Очевидно, це могла би бути територія музейно-архітектурного комплексу Пирогово, де місця вистачить усім і можна навіть не зустрітися протягом дня, коли розійдешся у різні сторони. Ще одна територія з відносною безпекою – київський зоопарк: все-таки свіже повітря, все-таки можна відвідувати не гуртом, а поодинці, дотримуючись санітарних норм та правил. Правда, є єдиний ризик – хижаки у клітках: чи не голодні вони у цей період випробувань карантином?  

Сьогодні майже всі культурні заклади –  музеї, театри, навіть деякі бібліотеки – переселилися в онлайн. Дасть Бог, не затримаються там надовго, а згодом повернуться додому, в звичну реальність. Ми почекаємо.

P.S. Особлива подяка у створенні цієї колонки – українському комітету Міжнародної ради музеїв (ІКОМ України).