Це росіяни грузин бомбили. Забули, значить?

Отже, Грузія. 

На загал: країна дико автентична, строката і контрастна. Є що дивитися архітектурно і туристично (наполегливо раджу). Кухня – чи не найулюбленіша моя, дуже смачна, порції щедрі. За замовчуванням у кожному чеку +10-15% надбавки за обслуговування, яке рідко коли тягне на такі чайові. Зате тепер я (людина, яка не могла вживати кінзу), став фанатом кінзи. Ну і хінкалі, звісно (їв щодня і ще би-м їв). 

Поряд із цим – убогість, жебрацтво, катастрофічний стан житлового фонду, обшарпані старувки, аварійні балкони і трущоби, як у фільмах про країни третього світу. Раджу нетуристичні вулички вглиб міста, аби на власні очі побачити масштаби розрухи. Я думав, що трущоби, де напівзавалені будинки завішані свіжовипраною білизною, а поряд бавляться діти посеред руїн, уже в минулому. Грузини мають колосальну проблему з порятунком старого міста, і я навіть не уявляю, скільки мільярдів на це потрібно, бо в апокаліптичному стані не квартал і не два, а сотні-сотні будинків, де все тріщить, стоїть без вікон і дверей, підперте опорами, облущене й жалюгідне. Це не можна не побачити і не жахнутися.

Реформи – це красива вітринна річ. Так, реєстрація бізнесу за 15 хвилин. Але якого бізнесу? Усі торгують усім підряд стихійно, по-азійськи, на власноруч збитих дошках і перероблених дитячих колясках. Сувенірні магазинчики дуже милі, але, склалося враження, всі навперебій продають одне й те саме. Продаж іде кількісно і взагалі не якісно. Бізнес за 15 хвилин іде повним ходом, та він, як на мене, не естетичний і не контрольований. Умови торгівлі такі, що Європою тут навіть і не пахне. Мабуть, це щось традиційне. Знову ж таки, в цьому теж є свій шарм.

Ще одне спостереження: бізнес за 15 хвилин – але чий бізнес? Магазини завалені російською продукцією. Українських виробників теж тьма (соки, молочка, алкоголь, кетчупи, солодощі). У супермаркетах я шукав місцевого виробника – вкрай обмаль. Навіть товари щоденного вжитку – привозне (особливо росія). 

Окремо щодо магазинчиків а-ля початок 90-х: я вже й забув, що такі існують: у підвальчиках, накидано все на купу, з тьмяною лампочкою і продавчинями, зануреними у кросворди і підвісний телевізор, безлад, тиснява, темінь – цілковитий колорит і повернення машиною часу назад років на 25.

Тема повернення окупованої ПвдОсетії відсутня взагалі й начисто. Минуло 10 років. Це вже історія. Те, що я побачив: у суспільній думці взагалі немає тренду на повернення втрачених територій. Відрізали й забули. Ця тема лишилася суто риторичною для політиків і не більше. Народ взагалі про це не думає і, таке враження, навіть радий, що вся грузинська вата на анексованій території. 

При цьому - зашкал руссо турісто. Візи для руских скасував ще Саакашвілі. Рос.мова повсюдна. Виглядає на те, що грузини пробачили руским війну 2008 року. Я стверджую, що всі стереотипи про грузинську принциповість, твердість і непоступливість – це міф. Не простежується ніяк і ні в чому. Російському туристу ладні залізти не кажу куди, і це доволі типова ситуація для бідних країн, в яких усе вирішують гроші приїжджих. Я наголошую саме на росіянах, бо ж це росіяни грузин бомбили. Забули, значить. 

Ще один феномен: незбагненна любов грузинів до блатного шансону типу Міхаїл Круг, Єфім Амірамов та інші зеківські пєвци. Без вдавання в деталі: в якийсь момент Грузія мені видалася дуже навіть ватною. Образ гордих генецвалє кудись випарувався. 

Мав нагоду 6 годин проїхати майже всю Грузію з Батумі до Тбілісі. І хочу сказати, що грузинська провінція в жахливому стані. Запущено, сіро, недоглянуто. Люди живуть нижче середнього рівня, дуже нижче. Соціально Україна – на три голови вище (у всьому). Як і притаманно для кавказців, їздять, як хочуть. Їхня поліція спеціалізується на тому, що нон-стоп їздить по місту і в мікрофон робить зауваження водіям (мікрофон гарячий). Їхні маршрутки, навіть міжміські – це жесть: перероблені вантажні бусики, в яких ягнят возити, а не людей. Про жебраків уже казав. Дуже неприємно.

Ну але в пам’яті залишається та історична розкіш, яку Грузія показує туристам. Ходити – не переходити. Дивитися – не передивитися. Однозначно вартує їхати!!! - аби побачити, що в приклад Грузію не треба собі ставити. Наша країна – це лялічка в багатьох побутових, низових питаннях. Мій вердикт: немає тієї взірцевої, розпіареної Грузії, яку нам малюють мало не як найуспішнішу країну в світі. Є чудова Грузія, яка підкоряє своїм колоритом, спадщиною, гірським ландшафтом, морем і сонцем - але водночас яка живе набагато гірше від нас, набагато! Тож раджу їхати і власними суб'єктивними очима вивчати цю контрастну й незабутню країну.