рус

    Натисніть «Подобається», щоб читати
    Glavcom.ua в Facebook

    Я вже читаю Glavcom в Facebook

    Чи варто в Україні і надалі забороняти російські соціальні мережі?

    • Павло Казарін

      Журналіст

    • Розсилка
    Чи варто в Україні і надалі забороняти російські соціальні мережі?

    Російські інтернет-компанії, на відміну від своїх західних аналогів, залишаються продуктом російської політики

    Нинішньої весни закінчується термін блокування «Однокласників», «ВКонтакте» і mail.ru. Російські інтернет-ресурси були заблоковані в Україні у травні 2017 року. Президентський указ зобов'язував провайдерів закрити доступ до сервісів «ВКонтакте», mail.ru, «Яндекс» і «Однокласники». На той момент ці російські сайти займали 3, 4, 5 і 9 сходинку рейтингу найпопулярніших ресурсів в Україні.

    Втім, «бан» для «Яндекса» продовжили на три роки ще в 2019 році. Долю цього ресурсу тепер вирішуватимуть у Києві лише у 2022-му. А ось термін обмежень для трьох інших російських компаній ніхто поки що не продовжував. І чим ближчий травень 2020 року, тим ближче суперечки про те, де ставити кому у фразі «забороняти не можна дозволяти».

    Можна припустити, що лінія розлому буде нам добре знайома. І якщо відразу вивести за дужки адвокатів Москви, то інші розділяться на тих, хто готовий миритися з державним втручанням у приватне життя, і тих, хто його не сприймає.

    Я пам'ятаю дискусію трирічної давнини. Супротивники заборони говорили про те, що громадянин України сам вільний обирати собі сайти та соцмережі. Що громадянську свідомість не виховують директивами. Що санкції неефективні. А ще я часто чув фразу: «Замість того, щоб забороняти ‒ створюйте альтернативи».

    ФСБ домагалася лояльності з боку власників найбільших платформ

    Особисто мені в усій історії із забороною російських інтернет-компаній здаються важливими дві речі.

    По-перше, заборона російських сервісів мало чим відрізняється від заборони російським зіркам виступати в Україні. Уже доводилося писати, що умовний Кіркоров був здатний двічі на рік зібрати в чотирьох українських містах-мільйонниках концертні зали. Харків, Одеса, Київ і Дніпро сумарно могли забезпечити російському артисту вісім виступів. З урахуванням, що середній гонорар виконавця його рівня коливається близько 15 тисяч доларів, то річні втрати від заборони гастролей ‒ це 120 тисяч доларів. Трирічна заборона в'їзду на територію України для артиста рівноцінна $360 тисячам збитку. Саме стільки російські топ-зірки втрачають через те, що дають концерти у Криму.

    Вся ця історія ‒ вона не про цензуру, а про бізнес. Санкції інструментальні, їхнє завдання ‒ виконувати роль батога і пряника. Коли недотримання українських законів загрожує для фізичної та юридичної особи втратою українського ринку, місткість якого досить велика, щоб вихід з нього спричиняв відчутні фінансові втрати. І в цьому сенсі немає ніякої принципової різниці між виконавцем популярних шлягерів і великою інтернет-компанією.

    Російські соціальні мережі та поштові сервіси ‒ це ще й бізнес. Одне з його завдань ‒ отримання прибутку, і обмеження доступу на український ринок виконує роль «батога» для тих, хто порушує національне законодавство. Скорочує прибуток і зменшує дохід.

    По-друге, застереження про те, що отримання прибутку ‒ це лише одне із завдань російських інтернет-компаній ‒ не випадкове. У 2017 році вийшла книга «Битва за Рунет». Її автори ‒ Андрій Солдатов та Ірина Бороган ‒ дуже докладно описують, як саме російські спецслужби встановлювали контроль над російським сегментом інтернету. У книзі розказано про те, як ФСБ домагалася лояльності з боку власників найбільших платформ, як розроблялося програмне забезпечення для стеження та контролю. Як ухвалювалися закони, які знищують анонімність і дають спецслужбам доступ до особистих даних користувачів.

    Автори книги пишуть про те, що російське керівництво переконане, ніби все у світі, включаючи інтернет, має ієрархічну вертикальну структуру. А тому слова Путіна про те, що «інтернет виник як проєкт ЦРУ» ‒ лише відображають його власну картину світу. І в межах цього підходу Кремль відбудовував суверенний простір Рунету ‒ підзвітний і підконтрольний державі. «Битва за Рунет» ‒ це найкраще пояснення того, чому український сегмент інтернету має бути максимально далеким від російського.

    Російські інтернет-компанії залишаються продуктом російської політики

    Російські інтернет-компанії, на відміну від своїх західних аналогів, залишаються продуктом російської політики. Яка має мало спільного з безпекою та стійкістю України. І за останні три роки не сталося нічого, що могло б служити аргументом на користь миролюбності Москви. Незмінюваність її керівництва гарантує спадкоємність підходів щодо нашої країни. Але саме ця незмінність її політики має знаходити дзеркальне відображення в наступності підходів Києва. Яким би не було прізвище українського президента.

    І всі міркування про те, що обмеження б'ють по комфорту українського користувача, викликають у мене щиру радість. Просто тому, що війна завжди б'є по комфорту. І якщо чийсь простір персональної жертви зводиться до неможливості доступу до російських соцмереж ‒ за людей варто порадіти. Багатьом пощастило набагато менше.

    Джерело: Крим.Реалії

    Думки авторів рубрики «Думки вголос» не завжди збігаються з позицією редакції «Главкома»
    Коментарі ()
    1000 символів залишилось
    ПОПУЛЯРНІ АВТОРИ
    Юрій Бутусов
    Юрій Бутусов

    Журналіст, громадський діяч

    Віктор Каспрук
    Віктор Каспрук

    політолог

    Костянтин Машовець
    Костянтин Машовець

    Координатор групи «Информационное сопротивление»

    Віктор Шлінчак
    Віктор Шлінчак

    Керівник проекту «Главком»

    Анатолій Матвійчук
    Анатолій Матвійчук

    Народний артист

    НАЙПОПУЛЯРНІШЕ