Минуле ‒ це ідея миру ціною капітуляції

Критикувати реальність дуже зручно.

Вона завжди буде давати для цього приводи. Ями на дорогах і корупція в кабінетах. Продажні суди та неефективні держпослуги. У нашому сьогоденні можна знайти тисячі причин для невдоволення ‒ і кожен, хто візьметься з ним воювати, дуже скоро обросте паствою. Вона аплодуватиме пророку й оголошуватиме його останньою надією.

Момент істини настає тоді, коли пророк починає говорити про картину бажаного. Того самого, заради настання якого він пропонує зруйнувати наявне. У цей момент ми дізнаємося про те, що саме бореться з нашим сьогоденням: минуле чи майбутнє.

Наше минуле нам добре знайоме. Україна існувала в ньому століттями. Російська зона впливу. Колоніальний формат. Московська редакція духовних скріп. Усе те, що в підсумку закінчилося анексією Криму та вторгненням на Донбас. Настільки довге існування на російській орбіті не могло минути без наслідків. У результаті нас оточують люди, які мріють про минуле, і політики, які роблять на цьому запиті собі кар'єри.

З майбутнім усе трохи складніше. Воно дане нам не у відчуттях, а у спостереженнях. Ми стикаємося з ним, коли користуємося безвізом та їздимо до Європи. Воно зовсім не позбавлене недоліків ‒ але їх розмір значно менший, ніж те, що обіцяє нам наше «вчора». Майбутнє вимірюється тривалістю життя та простором безпеки. Якістю судів і рівнем корупції. У майбутнього може бути багато редакцій, але фундаментальні речі залишаються незмінними.

Будувати нове куди складніше, ніж руйнувати наявне. Рух уперед вимагає свідомих зусиль, а дрейф у минуле потребує лише бездіяльності. Майбутнє хоче розбудовувати сьогодення, а минуле вимагає обнуління вже досягнутого.

У своїй боротьбі за владу минуле завжди торгує простими відповідями. Навіть більше ‒ це його головна відмінна риса. Воно спрощує всю складність нашої реальності до декількох формул ‒ і потім торгує лицемірною простотою оптом і в роздріб. Вимагати смертної кари для корупціонерів завжди простіше, ніж зменшувати поле для хабарів. Закликати «забрати й поділити» куди легше, ніж створювати простір чесної конкуренції. Майбутнє вимагає еволюції та ускладнення, а минуле просто пропонує знайти вождя і вручити йому скіпетр.

Минуле ‒ це ідея миру ціною капітуляції. Це ідея фінансового знеболювального замість економічних реформ. Це ідея знесення небагатьох інститутів, що збудовані під тиском Заходу і працюють у країні. Завдання минулого ‒ руйнувати наявне, адже чим слабша Україна, тим легше їй стати трофеєм Москви.

Саме тому контекст має значення. Викривач вад може бути який завгодно красномовний та яскравий. Його формулювання можуть бути які завгодно точні та безжальні. Але все це набуває сенсу лише тоді, коли автор готовий говорити не тільки про діагнози, а й про рецепти лікування. Тому що інакше може виявитися, що перед вами стоїть минуле, яке просто намагається прикинутися майбутнім.

Диявол завжди в деталях, чи не так?