Натисніть «Подобається», щоб читати
    Glavcom.ua в Facebook

    Я вже читаю Glavcom в Facebook

    Нам не просто так п'ять років поспіль твердили про те, що «ворог не в Кремлі»

    • Павло Казарін

      Журналіст

    • Розсилка
    Нам не просто так п'ять років поспіль твердили про те, що «ворог не в Кремлі»

    Інший реванш

    Коли ми говоримо про реванш, то, в першу чергу, думаємо про простір символічного.

    Знесення волонтерського намету в Харкові. Відкат декомунізації. Руйнування нової символіки. Назви вулиць, шкільні програми, пантеон героїв та антигероїв. Ми виходимо з того, що реванш ‒ це тільки й лише руйнування символічного контуру. Того самого, що став з'являтися після російського вторгнення. Того самого, яким країна оточувала себе в пошуках відповіді на запитання «де закінчуються вони й де починаємося ми».

    Цього контуру не існувало десятиліттями. Україна залишалася в радянській орбіті навіть тоді, коли СРСР припинив своє існування. Для когось питання ідентичності були важливими. Когось влаштовував статус-кво. Заіржавілі шестерінки стали провертатися лише після анексії та вторгнення. Війна стала ударом дефібрилятора, змусивши давати відповіді на запитання, які було заведено вважати «неактуальними».

    І тепер, коли ми розмірковуємо про «відкат», то зводимо його опис до розмивання символічного частоколу. Але в тому й річ, що «реванш» може мати куди більше проявів, аніж ми звикли думати.

    Тому що простір нової етики цілком може встояти. Символічне ‒ за всієї його невідчутності ‒ дає відповіді на запитання ідентичності. «Хто ми?» «Ким себе вважаємо?» «Що вважаємо нормою, а що ‒ її порушенням». Вони можуть бути вторинними для більшості, але первинні для тих, хто звик виходити протестувати на вулиці. Пряма спроба реваншу в цій сфері може мати занадто вибухонебезпечний потенціал. А тому не виключено, що нового «колективного Табачника» в коридорах влади ми не побачимо.

    Натомість ми цілком можемо виявити реванш в тих сферах, «майданоємність» яких на порядок нижча. Наприклад, в економіці. Нацбанк. «Нафтогаз». Децентралізація. Монетарна політика. Всі ці сфери критично важливі для стійкості держави, але мають куди менше значення для обивателя. Просто тому, що складні й незрозумілі для більшості.



    Повернення радянської топоніміки зрозуміле без перекладу ‒ причому, як для прихильників, так і супротивників. А ось пояснити, чим важлива незалежність Нацбанку й чому не можна гратися з емісією ‒ на порядок складніше. Тому що вимагає від аудиторії хоча б мінімального розуміння процесів. Списати «ненастання епохи щастя» на нехороших «білих комірців» досить просто.

    Демонополізація, деолігархізація, роздержавлення, реформи ‒ всі ці кроки мають створити в країні простір чесної конкуренції. Вони скорочують вікно можливостей для клановості, корупції, кулуарних домовленостей. Створюють системи стримувань і противаг. Але у старих правил гри є впливові лобісти. Які готові інвестувати в збереження статус-кво.

    Символічний реванш зрозумілий усім ‒ тим, хто його чекає, і тим, хто його боїться. А економічний реванш ризикує викликати куди менший резонанс. З огляду на складність теми та куди меншу «очевидність» для обивателя. Зрештою, нам же не просто так п'ять років поспіль твердили про те, що «ворог не в Кремлі».

    Іронія в тому, що це твердження тепер може виявитися частково вірним.

    Джерело: Крим.Реалії

    Думки авторів рубрики «Думки вголос» не завжди збігаються з позицією редакції «Главкома»
    Коментарі ()
    1000 символів залишилось
    ПОПУЛЯРНІ АВТОРИ
    Сергій Фурса
    Сергій Фурса

    Спеціаліст відділу продажів боргових цінних паперів Dragon Capital

    Віктор Каспрук
    Віктор Каспрук

    політолог

    Мустафа Найєм
    Мустафа Найєм

    Народний депутат

    Павло Казарін
    Павло Казарін

    Журналіст

    НАЙПОПУЛЯРНІШЕ