Нові обличчя в політиці мало що значать. На відміну від нових правил

Україна вагітна запитом на оновлення. Країна вдивляється в партійні списки й чекає на свіжі імена та незнайомі обличчя. Але все це ‒ лише фетиш, який має мало спільного з «електоральною революцією».

У 2012 році депутатський корпус оновився приблизно наполовину. Ще на стільки ж він був оновлений у 2014-му. Якщо залишити за дужками беззмінних лідерів фракцій, то український парламент в останнє десятиліття пройшов через дві ротації. Але в тому й річ, що новизна обгортки не завжди означає новизну змісту. Значення мають лише правила гри.

Вони досить прості. Кваліфікація. Гроші. Репутація. Етика.

Парламент ‒ це місце роботи. Депутати ‒ це претенденти на посаду. Люди, яких ви наймаєте для законотворчості. Якщо ви хочете найняти професіоналів ‒ вчитуйтесь у резюме. Освіта, навички, послужний список. Впізнаваність сама собою нічого не означає. Компетенція не залежить від новизни. «Своїм хлопцем» тут бути явно недостатньо.

А ще гроші. Ті самі, на які партія веде свою кампанію. Питати про них не тільки пристойно, але й необхідно. Якщо вам не говорять про партійних спонсорів ‒ це поганий знак. Якщо розповідають ‒ хороший. І якщо ви самі не готові скидатися ‒ то подивіться на тих, хто готовий. Можливо, ви їм довіряєте.

Між тими, хто голосує лише заради лідера списку та тими, хто не голосує лише через лідера списку ‒ різниця невелика. Значення мають усі прізвища. Список може складатися з ноунейм, роль яких ‒ бути дерев'яними солдатами. А може ‒ з людей, репутація яких вселяє довіру. Зрештою, у них, як мінімум, є мотив її берегти й надалі.

До того ж, репутація ‒ це захист від вождизму. Того самого, який характерний для українського парламенту останні тридцять років. Люди без позиції навряд чи здатні підтримувати внутрішньопартійну дискусію. Ту саму, що захищає будь-яку політичну силу від катастрофічних помилок. Ну або дає можливість на них правильно реагувати.

Нарешті, етика. Відповіді на ті самі перевірочні запитання, які відділяють Україну від Малоросії. Та сама картинка бажаного майбутнього, яку транслює партія. Будь-яка спроба всидіти одразу на кількох геополітичних стільцях завжди віддає неохайністю. Тому що всидіти на них неможливо. І якщо вам пропонують ціннісний вінегрет ‒ значить, ви маєте справу з шахраями.

Нова політика ‒ це не про естетику. Не про вік і не про відсутність піджаків. Те, що має ріднити вас з вашим народним обранцем ‒ це розуміння меж компетенції. Ви маєте припускати, що в чомусь він розбирається краще за вас. А він точно так же має розуміти, що в інших питаннях хтось розбирається краще за нього.