Купуй українське – підтримуй олігархів!

Ті прикрощі, які несе ухвалений за основу законопроект №7206 (неформальна назва «купуй українське»), можна розділити на дві умовні категорії: проблеми, котрі він створює всередині країни для місцевого бізнесу, та репутаційні втрати України як держави-порушниці міжнародних угод. Що «гірше», а що «краще», обрати складно. Як і прорахувати, в якій царині негативні наслідки будуть вагомішими. Втім, одна площина тісно зрощується з іншою, і коли фахівці говорять, що українська тіньова економіка третя за обсягами в світі (після Нігерії та Азербайджану), зрозуміло, що від цього погано відразу всім: і нашим співвітчизникам, і нашим західним партнерам.

У чому суть закону

Законопроект №7206 дуже простий. Досі процес публічних закупівель базувався переважно на єдиному факторі – ціновому. Іншими словами, неважливо було те, звідки прибув товар, важливо було лише те, скільки він коштує. Що створювало рівні можливості як для вітчизняних виробників, так і для імпортерів. Лобісти ж формули «купуй українське» запропонували змінити процедуру оцінки тендерних пропозицій, враховуючи так звану «місцеву складову».

Уряд, говорять вони, сформує перелік товарів та послуг, де вирішальною, як і раніше, буде ціна. Але щодо решти головним фактором стане походження товару. Тобто пропозиції, що міститимуть зазначену вище місцеву складову, виглядатимуть привабливіше, ніж рівнозначні, але без цієї складової. На думку розробників закону, це дозволить підвищити ефективність державної політики у сфері публічних закупівель і забезпечить умови для залучення інвестицій у вітчизняну промисловість, локалізації виробництв та створення нових робочих місць.

Передбачається скорочення імпорту мінімум на 25%, заявляє співавтор законопроекту Віктор Галасюк. Ним же пораховано, що щорічно через систему держзакупівель ввозять імпорту на понад 100 мільярдів гривень, хоча він міг би вироблятися й в Україні. Законодавчі новації дозволять підтримати вітчизняного виробника, запевняє Галасюк та його однодумці. Проте, чи дійсно все саме так і є?

Що скажуть наші партнери

Почнімо з того, що міняти правила гри одноосібно Україна не може. Створення преференцій вітчизняному виробнику можна трактувати як допомогу держави. А стаття 107 Договору про функціонування Європейського союзу чітко говорить про те, що допомога, яку в будь-якій формі надає держава-член і яка спотворює або загрожує спотворити конкуренцію, надаючи переваги певним суб’єктам господарювання, є несумісною зі внутрішнім ринком тією мірою, якою вона впливає на торгівлю між державами-членами.

Окрім того, відповідно до Угоди про асоціацію, Україна зобов’язана імплементувати до 2019 року базові положення директив, що регулюють правовідносини у сфері державних закупівель. При цьому положеннями статті 18 Директиви 2014/25/ЄС передбачено, що замовники повинні рівноправно і без дискримінації ставитись до суб’єктів господарювання, діяти відкрито й пропорційно. А стаття 36 Директиви 2014/24/ЄС визначає, що структура закупівель не повинна штучно обмежувати конкуренцію. Конкуренція може вважатися обмеженою штучно, якщо структура закупівель розробляється для того, щоб надати перевагу або поставити в невигідне становище певних учасників.

Як бачимо, ситуація із законопроектом №7206 суперечить зазначеним вище нормам. Які Україна, між іншим, зобов’язалася виконувати. На цьому акцентує й депутатка Олена Сотник, яка назвала подібне переформатовування процесу закупівель «економічною вакханалією». «Вже був кругляк, металобрухт, але це просто ні в які рамки розуміння адекватності України, яка підписала Угоду про асоціацію, не влазить. Більше того, відкидає як виробників, так і країну в наближенні до вимог ЄС щодо прозорих закупівель. Один колись не підписав Угоду, ми вийшли на майдан. Інші тепер знищують Угоду та наш європейський вибір зсередини такими ініціативами, як проект 7206!» – обурилась Сотник у соцмережі.

Цим, однак, заперечення щодо нового закону не вичерпуються.

Чого чекати вітчизняному бізнесу

Щоб зрозуміти решту зауважень, повернімося до тексту законопроекту. Отже, як уже було сказано, особливої ваги й значення набуває «місцевість» запропонованого для закупівель товару. Один із керівників Prozorro Василь Задворний говорить про те, що, згідно з новими правилами, «українське підприємство отримає можливість перемагати в аукціонах із завищеною стосовно інших учасників ціною. Якщо ще простіше: чим більше ти «український бізнес», тим вище можеш ставити ціну. Найцікавіше почнеться тоді, коли компанії спробують з’ясувати, наскільки вони «український бізнес», а головне, довести це та ще й отримати відповідну довідку».

Довідка при цьому потрібна буде не одна. Заступник міністра економічного розвитку і торгівлі Максим Нефьодов – один із реформаторів сучасного Кабміну, який з командою започаткував систему Prozorro, уточнює, що «для підтвердження «вітчизняності» треба зібрати мінімум 23 (!!!) довідки». А це, додає він, уже є «надпотужним бар’єром обмеження участі в торгах. Звісно, кожну довідку чи прискорення її видачі можна «продавати» – profit для ініціаторів ідеї?!». Замість того, щоб гроші від виробників товарів і послуг ішли до бюджету у вигляді сплачених податків, «вони підуть на переплати тим «спритним вітчизняним бізнесменам», хто зібрав ці 23 довідки», – зазначає Нефьодов у соцмережі.

Ще один побічний ефект: після таких «трудів праведних» збирачі довідок захочуть компенсувати моральні й матеріальні втрати. А відтак, за підрахунками Нефьодова, в будь-якому тендері замовник буде зобов’язаний переплатити до 43% за товар чи послугу. Відповідно, це відіб’ється і на гаманцях пересічних споживачів.

У підсумку підтримати вітчизняного виробника не вийде ніяк – матиме місце обмеження конкуренції, адже витримати подібний марафон зможе виключно великий бізнес та олігархат. Решта просто програє у виснажливому квесті «Доведи, що ти – українець». Корупційні ризики, які несе законопроект №7206, є надзвичайно високими. До всього, він ще більше ускладнює життя як малому та середньому бізнесу, так і звичайному українцю, котрого позбавлять імпорту, але змусять переплачувати за «made in Ukraine», відправляючи кошти прямо в кишені олігархів.

Замість того, щоб мріяти про гідну презентацію на світових ринках, Україна зайнята банальним дерибаном власного ж державного бюджету. Замість того, щоб створювати справжні преференції для вітчизняного бізнесу, наші можновладці заганяють його в глухий кут. Замість того, щоб вчитися здоровій конкуренції, ми намагаємося замкнутися в тісному світі своєї слабкої і погано розвиненої економіки. Як бонус за всі ці «зусилля» ми матимемо лише одне: дзеркальні захисні обмеження від ЄС для українських товарів та послуг. Їх поки що немає, але вони, можливо, не забаряться.