Чому справжній націоналіст не може любити свій народ
Націоналіст мусить любити ідеальні фігури, яких насправді нема
Багато років тому, за які нічого типологічного не змінилося, бо типологічні речі змінюються ще повільніше, ніж розуміння того, що саме ми називаємо повільністю, видатний місцевий душпастир казав мені, що любить повноцінних грішників. Любить не тому, що йому подобаються їхні вчинки і наміри, навіть не тому, що вони переважно щиро каються, оскільки каятися значно легше, коли зробив щось виразно зле, – а тому, що з ними дуже легко працювати сповідникові.
Оскільки йому йшлося і про те, щоби добре робити свою роботу, і про те, щоби його робота давала ефективне полегшення, і навіть про те, щоби самому мати сатисфакцію від себе, який ту роботу виконав, то симпатизував тим, чия сповідь нагадувала страшну телеграму розпуки – убив, побив, забрав, украв, жадав, мав і коротка конкретика статистики. І страшно мені з тим, бо винен страшно. Аби лише ці гріхи були природними. Тобто такими, які відповідають усім заповідям без «не». Щоби не потрібно було всіх тих розширених лагідніших і строгіших коментарів і потрактувань – що з невинних на перший погляд речей є порушенням першої чи шостої заповіді.
От власне такі безгрішні грішники, які – для того, щоби висповідатися, бо відчувають, що щось не так, але довго думають і зважують, що ж із вчиненого чи подуманого вартує того, щоби у цьому сповідатися, – видавалися йому найскладнішою складовою його милосердної роботи. Зрештою, казав він, ми усі щоденно щось убиваємо, ще більше крадемо, ще більше не поважаємо, а вже найбільше всякому поклоняємося. Коли щось згадується у заповідях, то воно є тим, що є природним. Коли мудруєш з тим, то легко впадаєш у страшний гріх гордині.
Він видавався мені простакуватим, брутальним і не надто інтелігентним. Але він – жодного разу не порушивши тайни сповіді – говорив про тисячі вислуханих сповідей. І кількість у цьому випадку має вирішальне значення.
Він не вмів гарно говорити. Його проповіді нагадували абетку: оце А, тут Р, риба пливе, сонце світить, тоді умій казати «нє», але є так, так і так, не вживай «бо», бо заведе до злого. Але одного разу він розказав мені дещо про П, про патріотизм. Так само грубо, але ваговито.
Тоді якраз почалися уже безпечні змагання – хто є більшим патріотом. А його вважали націоналістом. Тоді, як і тепер, з цими визначеннями – патріот, націоналіст – була цілковита неясність. Він був християнським патріотом, що не дивно для священика. Був переконаний у тому, що нація і батьківщина – тільки найважливіша форма, у яку наливається – бо треба ж у чомусь матеріальному бути – есенція вселюдського і відповідно творцевого змісту. І форма належить до вільності вибору. Чого не скажеш про приреченість сутності. Він собі вибрав українськість, хоча би тому, що більше ніде у світі не був, і ця земля, ці люди, ця мова були єдиною сценою, на якій відбувалися Божі драма, трагедія, комедія, хроніка, анекдот, пісня, пісня пісень, притча, шоу. Крім того, греко-католицька Церква здавалася йому не тільки рідною, переданою разом із батьківщиною і дідизною, але й дуже цікавим проектом, відбути який означає додати щось до загального спектру випромінювання цілого людства.
І тоді отець сказав, чому він є патріотом, але не може бути націоналістом. Проблема справжнього націоналіста полягає у тому, що він не може любити свій народ. Любов у його випадку є спробою привласнення чогось, чого не існує на тілесному рівні. Націоналіст мусить любити ідеальні фігури, яких насправді нема. А всі ті земляки і патріоти, які не розуміють, про що йдеться, є тими, боротьба з котрими має бути найзапеклішою. Жаль, зневага і ненависть до свого народу, мрія про насильне його вдосконалення, яке на перших фазах мусить пройти через упокорення, переконаність у тому, що любов потрібно заслужити… І незаперечне право правильного вирішувати, що чинити з темними і відступниками.
Він казав, що з такого ще ніхто не сповідався. Тобто з ними ще тяжче, як з переповненими ваганням інтелектуалами. Власне тому я люблю щирих грішників. Це таке, професійне. Така моя патріотична мотивація.
Коментарі — 0