Поясню Олі Поляковій і усім, хто досі не розуміє, що таке українське громадянство

Два дні рашисти кошмарять всю Україну. Десятки раке летять на наші голови і нищать усе, вбивають українців.

Чотири місяці ми живемо не своїм життям, але маленькими кроками рухаємося до Перемоги.

Дев‘ятий рік ми виборюємо свою незалежність, свободу і державність.

Кожен українець розуміє, що ця війна на виживання нації, що рашисти вкотре влаштовують геноцид на українській землі; що навіть після Перемоги нам доведеться відстоювати себе, свою українськість.

Кожен, хто шукає харошіхрускіх, пропагує чи захищає рашистську культуру – нав‘язує нам путінські наративи і є п‘ятою колоною.

Сьогодні, коли Київ здригається від ударів, з‘явився знайомий голос із задзеркалля, що просить надати громадянство черговій харошейруской. Я не знаю цієї жінки, бо з 2014 року не цікавлюсь нічим російським принципово.

Але я багато років знаю Олю Полякову, яка вміє пристосовуватися до різних обставин.

Колись Оля ображалася, що я критикувала її кокошники і танці «бєрьозка», які пхали в усі ефіри разом з російськомовним контентом, потім ображалася на те, що вона під час війни цілується з рашистами (це було до 24.02.22). Тепер Оля робить чергові дурниці, за які не вибачається.

Поясню Олі і усім, хто досі не розуміє, чому не кожен може отримати українське громадянство.

Українське громадянство – не цукерка і не грамота за допомогу. Це честь, яка передбачає, крім іншого, знання української мови, історії, культури, права, Конституції. Це те, що кров‘ю і потом захищають тисячі українських військових, волонтерів. Це гідність, яку ми відстоювали на трьох українських революціях.

Харошієрускіє, незалежно від прізвищ, які хочуть перетворитися на «харошійукрАінцев» зараз притихнуть, а потім будуть кричати, що вони в Україні руская меншина, яку треба захищати разом з їхніми скрєпами, ящиком і міром… Лише короткозорі цього не бачать і не хочуть бачити.

Ми не за це воюємо. Але із задзеркалля цього не видно…